В світі майже немає країн, де б у другій половині XX сторіччя не існувала інфляція. Вона немов би прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, що стала явно послаблюватися. Інфляція була характерна для грошового обігу : Росії - з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843 - 1853 рр.); США - в період війни за незалежність 1775 - 1783 рр. І громадянської війни 1861 - 1865 рр. Англії - під час війни з Наполеоном на початку XIX ст. Франції - в період Французької революції 1789 - 1791 рр. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. Грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а в грошова одиниця втратила свою купівельну спрорможність в трилльйон разів.
Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце також і в минулому.
Сучасній інфляції притаманний ряд відокремлювальних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеохоплюючий; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але й негрошових факторів.
Отже, сучасна інфляція зазнає впливу багатьох факторів.
Суть інфляції та механізм її формування
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. В буквальному перекладі термін "інфляція" (від лат. inflatio) означає "роздування", тобто переповнення каналів звертання надлишковими паперовими грошами, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Звичайно інфляція має в своїй основі не одну, а декілька взаємоповязаних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін - поряд з відкритою, ціновою має місце прихована, або пригнічена, інфляція, що виявляється передусім в дефіциті, погіршенні якості товару.
Нагадаємо, що не всіляке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися також і у випадку поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило, не інфляційний, а, в певній мірі, логічне, виправдане зростання цін на окремі товари.
Причини інфляції
Пояснення причин дисбалансу є різноманітними. Одні економісти (Дж.М.Кейнс і його послідовники) пояснювали його надмірним попитом при повній зайнятості, тобто з боку попиту. Інші - неоклассики - шукали причину в зростанні виробничих видатків або витрат виробництва, тобто з боку пропозиції. Думається, що дані оцінки односторонні і істину потрібно шукати в синтезі двох протилежностей, тобто пояснювати інфляцію як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Диспропорції між попитом і пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть породжуватися дефіцитом державного бюджету (видатки держави перевищують доходи); надмірним інвестуванням (обсяг інвестиції перевищує можливості економіки); випереджаючим зростанням заробітної плати у порівнянні зі зростанням виробництва і підвищенням продуктивності праці; довільним встановленням державних цін, викликаючим перекоси в величині і структурі попиту; іншими факторами.
Різке загосттрення дефіциту державного бюджету в нашій країні відбулося в другій половині 80-х рр. З 1985 р. по 1989 р. Розходження між доходною і видатковою частинами державного бюджету зросло з 18 до 120 млрд.руб., або з 3.5% до 19% до національного доходу країни. Зрослий дефіцит наніс величезну шкоду грошовому обігу, прискоорив інфляцію.
Існує і декілька інший погляд на природу інфляції, що цілком природно, бо інфляція подає собою надзвичайно складний, суперечливий, недостатньо вивчений процес. Як вважають деякі економісти, під інфляцією слід розуміти підвищення загального рівня цін в економіці. Полемізуючи з цією точкою зору, Л.Хейне писав, що не слід забувати: змінюються ціни не тільки товару, але і мірників їхньої вартості, тобто грошей. Інфляція - це не збільшення розміру предметів, а зменшення довжини лінійки, якою ми користуємось. Він звертає увагу на те, що в умовах натурального обміну (за відсутності грошей) ми ніяким чином не зіткнулися б з інфляцією, одночасне підвищення всіх цін було б логічні неможливо.
Зовнішні причини
Причини виникнення інфляції можуть бути як внутрішні, так і зовнішні. До зовнішніх причин відносяться, в частині, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, негативне сальдо зовнішньоторгівельного та платіжного балансів. Інфляційний процес у нас посилювало також падіння цін на світовому ринку на паливо і кольорові метали, що складали важливу статтю нашого експорту, а також несприятлива кон'юнктура на ринку хлібоопродуктів в умовах значного імпорту зернових.
Внутрішні причини
Розглянемо їх на прикладі України.
По-перше, як правило, однім з витоків інфляційних процесів служить деформація народногосподарської структури, що виявляється в істотному відставанні галузей споживчого сектора при явно гіпертрофованому розвитку галузей важкої індустрії, і особливо військового машинобудування.
По-друге, неспроможність подолати інфляцію породжується нестатком господарського механізму. В умовах централізованої економіки практичні був була відстуній зворотний зв'язок, не було ефективних економічних важілів, що були здатні регулювати співвідношення між грошовою та товарною масою; що стосується адміністративних обмежень, то вони "працювали" недостатньо ефективно. В системі фінансового планування головну роль грав Держплан, а не Мінфін і не Держбанк, що "працювали" під нього, підкріплюючи планові завдання фінансовими і грошовими ресурсами без будь-яких обмежень.
Вимір інфляції
Однією з головних хворих місць інфляції - те, що ціни мають тенденцію підніматися дуже нерівномірно. Одні "підстрибують", інші піднімаються більш помірними темпами, а треті зовсім не піднімаються. Один з найбільш наочних показників наявності або відсутності інфляції, її глибини є показник індексу цін. Показники інфляції закликані дати кількісну оцінку інфляційних процесів.
Індекси - це відносні показники, що характеризують співвідношення цін в часу. Вони розраховуються по відношенню до базового періоду.
Темп інфляції для даного року можна обчислити слідуючим чином: вирахувати індекс цін минулого року з індексу цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100. Наприклад, якщо у 1994 р. Індекс цін на споживчі товари був рівний 113.6, а у 1995г. - 118.3. Отже, рівень інфляції для 1995 р. Вираховується слідуючим чином:
Темп інфляції=118, З - 113.6/118.3 100=4.1%
Так Зване "правило величини 70" дасть нам іншу можливість кількісно вимірити інфляцію. Точніше кажучи, воно дозволяє швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Треба тільки поділити число 70 на щорічний рівень інфляції:
Існує декілька індексів цін.
Індекс споживчих цін - перший з них. Він вимірює вартість "споживчого кошика" і послуг, в тому числі на окремі види товару (по 70 найменуванням) в різноманітних містах (132 міста);
Індекс роздрібних цін - набору з 25 найважливіших видів продуктів харчування;
Індекси кількості готівкових грошей в обігу та випуску грошей в обіг;
Індекс вартості життя - показник, що характеризує динаміку вартості набору споживчих товару і послуг (у відповідності з фактичною структурою споживчих витрат населення).
Виділяють і інші, менш відомі індекси цін:
Індекс оптових цін виробника;
Дефлятор валового національного продукту (ВНП), тобто відношення номінального ВНП до реального, або показник падіння реального ВНП, (цей індекс більш універсальний у порівнянні з індексом споживчих цін, бо вимірює зростання не тільки споживчих, але і всіх інших цін.)
В якості побічного показнику рівня інфляції використовуються дані про відношення товарних запасів до суми грошових вкладів населення (скорочення запасів і зростання вкладів свідчать про підвищення ступеню інфляційної напруги.) Дані про перевищення доходів населення над видатками в відсотках до доходів також можуть характеризувати рівень інфляції. Якщо доходи ростуть швидше або навіть однаково з цінами, це свідчить про небезпеку "розкручування" інфляційної спіралі.
Основні види інфляції.
Існує декілька видів інфляції. Передусім це ті, що виділяють з позиції темпу зростання цін (перший критерій), тобто кількісно:
Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи росту цін, приблизно до 10% або декілька більше відсотків в рік. Такого роду інфляція притаманна більшості країн з розвиненою ринковою економікою. Дані за 70-ті, 80-ті та початок 90-х рр. По США, Японії і західноноєвропейским країнам, якраз і говорять про наявність повзучої інфляції. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки біля 3-3, 5%;
Галопуюча інфляція (зростання цін на 20-2000% в рік). Такі високі темпи в 80-х рр. спостерігалися, наприклад, в багатьох країнах Латинської Америки, деяких країнах Південної Азії. За підрахунками Національного Банку України, індекс споживчих цін в нашій країні в 1992 р. Піднявся до 2200%. Споживчі ціни випереджали зростання грошових доходів населення. Нижче наведені індекси споживчих цін і темпи росту номінальних грошових доходів в країнах СНД (1992 р. до 1991 р., в кількість раз):
Споживчі ціни
Средньодушовий дохід
Азербайджан
12.1
5.0
Вірменія
9.0
2.8
Білорусія
11.6
8.2
Казахстан
10.7
6.7
Киргизия
11.9
4.3
Молдавия
12.1
4.9
Росія
15.7
7.5
Таджикистан
10.1
3.4
Туркменистан
8.7
7.1
Узбекистан
5.1
5.2
Україна
12.5
- -
Гіперінфляція - ціни ростуть астрономічні, розбіжність цін і заробітної плати ставає катастрофічним, руйнується добробут навіть найбільш забезпечених прошарків суспільства, безприбутковими і збитковими ставають найбільші підприємства (МВФ за гіперінфляцію зараз приймає 50 відсокове зростання цін на місяць).
Так, в Аргентіні на квітень 1990 р. зафіксоване зростання цін в 200 разів (темп зростання інфляції - 2000 %). Врятувало аргентинців лише те, що у них переважає натуральне сільське господарство і без ринкових відносин можна прожити деякий час.
Нещодавній рекорд належить Никарагуа: за період громадянської війни середньорічний приріст цін досяг 33000%.
Найбільш дивуючим в історії є приклад гіперінфляції в Угорщині в 1946 р., коли довоєнний форинт (грошова одиниця Угорщини) коштував 829 октильйонів нових форинтів (октильйон - одиниця з 22 нулями), а долар США обмінювався на 31022 форинтів.
Вести успішний бізнес в умовах гіперінфляції майже неможливо. Мова може йти тільки про стратегію виживання. Рецепт виживання такий: автономність, спрощення виробництва, скорочення зовнішніх зв'язків, натуралізація базових елементів внутріфірменного господарювання. Все частіше промисловим підприємствам випадає заводити свої теплиці, свиноферми і навіть міні-електростанції, посилювати акцент на бартерних і клірингових операціях.
Тепер розглянемо вигляди інфляції з точки зору другого критерію - відповідності зростання цін по різноманітним товарним групам, тобто по ступеню збалансованості їхнього зростання:
А) збалансована інфляція;
Б) незбалансована інфляція.
При збалансованій інфляції ціни різноманітних товарів незмінні одне відносно одного, а при незбалансованій - ціни різноманітних товарів постійно змінюються по відношенню одне до одного, причому в різноманітних пропорціях.
Збалансована інфляція не є страшною для бізнесу. Припадає лише періодично підвищувати ціни товару: сировина подорожчала в 10 разів, і ви відповідно збільшуєте ціну своєї кінцевої продукції в 10 разів. Ризик втрати доходності притаманний тільки тим підприємцям, що стояють останніми в ланцюжку підвищення цін. Це, як правило, виробники складної продукції, основаної на інтенсивних зовнішніх коопераційних зв'язках. Ціна на їхню продукцію відображає всю суму підвищення цін зовнішньої кооперації, і власне вони ризикують затримати збут надто дорогої продукції кінцевому споживачу. Займатися таким бізнесом небезпечно, акції відповідних фірм краще не набувати.
В Україні а також в країнах СНД переважає незбалансована інфляція. Зростання цін на сировину випереджає зростання цін на кінцеву продукцію, вартість комплектуючого компоненту перевищує ціну усього складного приладу.
Наприклад: завод "Львівхімсільмаш" випускає промислові насоси, на яких встановлюється манометр. Незбалансована інфляція призвела до того, що ціна манометра (зовнішня поставка) ледве не дорожча самого насоса. Якщо ж просто включити ціну манометра в ціну виробу, ті насоси буде важко продати. Варіанти виходу з ситуації: виробляти манометри самостійно, переходити на інший вид продукції або чекати витка дефіцитної інфляції, коли товар все ж вдасться реалізувати.
Незбалансованість інфляції - велике лихо для економіки. Але ще страшніше, коли немає прогнозу на майбутнє, немає певності.
Промисловість розвиватися в таких умовах не може, індустріальне відродження країни нереальне. Можливі лише короткі спекулятивно-посередницькі операції, угноєні стихійними, незбалансованими стрибками відносних цін як в галузевому, так і в територіальному аспектах.
З Точки зору третього критерію (очікування або передбачення інфляції) виділяють:
А) очікувану;
Б) неочікувану;
Очікувана інфляція може завбачатися і прогнозуватися заздалегідь, з достатнім ступенем надійності; неочікувана - виникає стихійно, прогноз неможливий.
Фактор очікуваності та передбаченості по-новому освітлює нам питання впливу інфляції на стратегію бізнесу, а саме: якщо всі фірми і все населення країни знає напевне, що в наступному році ціни зростуть, скажемо в 100 раз, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до стрибка цін ,що спрогнозувався. Всі підприємства і населення також підвищать в 100 раз ціну на свій товар (верстати, обладнання, послуги, тощо). Ніхто, таким чином, істотно не постраждає навіть від гіперінфляції, а у випадку неочікуваності та непередбачуваності зростання цін навіть на 10% (помірна інфляція, по-нашому визначенню) може відбутися істотне зниження доходності відповідних підприємств. Комбінація збалансованої і очікуваної інфляції не завдає економічної шкоди, а незбалансованої і неочікуваної - особливо небезпечна, з можливими збільшеннями витрат адаптаційного плану.
Різноманітні види інфляції схематично можна зобразити слідуючим чином:
Очікувана Неочікувана
Збалансована № 1 № 2
Незбалансована № 3 № 4
Комбінація №1 в схемі (очікувана+збалансована інфляція) найменш небезпечна. Комбінація № 2 більш небезпечна (неочікувана, але збалансована). Комбінація № 3 означає наростання негативних наслідків інфляції для вашого бізнесу. І, нарешті, комбінація № 4 (незбалансована+ неочікувана) - найгірша з усіх. Наростання номеру комбінації означає наростання труднощів адаптації до неї. До цього додамо, що чим швидше ростуть ціни (згадаємо критерій темпів росту), тим сильніші негативні наслідки будь-який з чотирьох комбінацій.
Позитивним впливом відрізняється, можливо, лише комбінація № 1 в поєднанні з помірним зростанням цін (до 10% в рік). Вона тонізує реальне інвестування, тобто легенько підганяє підприємства по шляху прискорення заміни і модернізації виробничих потужностей, розробки нових видів продукції, бо від грошей потрібно швидше переходити до виробничих вкладень.
Незбалансованість і непередбаченість інфляції в СНД руйнує психологічну витривалість людей, що все менш надіються на гальмування зростання цін. Більшість розвинених країн тяжіє до помірної інфляції, наростання інфляції від помірної через галопуючу до гіперінфляції не є неминучим. Наполеглива державна політика в плані якщо не зупинити зростання цін, то, принаймні, зробити його більш очікуваним або збалансованим. Нажаль, від окремих підприємств тут мало що залежить. Вплив на уряд можуть мати тільки асоціації промисловців, потужне промислове лобі в парламентах.
Інфляція попиту і пропозиції.
Вище ми вели мову про те, що інфляція є результатом порушення рівноваги між попитом і пропозицією. Рівновага може порушуватися передусім з боку попиту. В цьому випадку виникає інфляція попиту. Інша ситуація створюється, коли ростуть витрати виробництва, тобто піднімається ціна пропозиції, виникає інфляція пропозиції. Глибина невідповідності попиту і пропозиції в немалій ступені залежить від ступеню розвитку і глибини трьох виглядів монополізму в економіці:
- монополізм держави (на емісію паперових грошей, зовнішню торгівлю, податки; на зростання невиробничих, передусім військових і інших витрат, зв'язаних з функціями сучасної держави);
- монополізм профспілок, що задають розмір і тривалість того чи іншого рівня заробітної плати, передусім через договори з підприємцями на 3 - 5 років або інший термін;
- монополізм найбільших фірм на визначення цін і власних витрат.
Всі три відмічені монополії взаємоповязані і кожна по-своєму може впливати на динаміку і попиту і пропозиції, зміщуючи точку їхньої рівноваги вище по осі цін.
Розглянемо більш докладно інфляцію попиту. В результаті інфляції попиту виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товару, ростуть ціни. Характерно, що зайнятість в такий ситуації повна, бо високою ціною промисловість ,що стимулюється максимально повинна завантажувати виробничі потужності. В СНД це не так, оскільки немає конкуренції і демонополізації: дефіцитний попит наростає, незавантаженість потужностей збільшується, номінальна доходність операцій росте. Підприємствам вигідніше менше виробити і дорожче продати кожну одиницю продукції. В такій ситуації певнішим буде прогноз на зниження зайнятості.
Інфляція попиту викликається наступними грошовими факторами:
Мілітаризація економіки і зростання військових видатків. Військова техніка стає все менш пристосованою для використання в громадянський галузях.
Дефіцит Державного Бюджету і зростання внутрішнього боргу. Наприклад, реальний дефіцит державного бюджету України за підсумками 1992 р. Склав 11% ВВП, а в 1994 р. не повинен перевищити 9.4% обсягу ВВП (або 70 трлн.грн.). Покриття Дефіциту відбувається шляхом розміщення позик держави на грошовому ринку або за допомогою додаткової емісії нерозмінних банкнот центрального банку. Перший шлях характерний для США, а другий - для України. Однак з травня 1993 р. Почалося покриття дефіциту державного бюджету України за рахунок розміщення на ринку державних короткострокових зобов'язань; до середини 1994 р. Їх було випущено на суму 3 020.8 млрд.грн.
Кредитна експансія банків. Так, за станом на 1 червня 1994 р. Обсяг кредитів, наданих Націоональним банком України уряду, склав 27 655 млрд.грн., або 38.9% його зведеного балансу.
Що Імпортується інфляція. Це емісія національної валюти більша за потреби товарообороту при купівлі іноземної валюти країнами з активним платіжним балансом.
Надмірні Інвестиції в важку промисловість. При Цьому з ринку постійно витягаються елементи продуктивного капіталу, взамін яких в оборот надходить додатковий грошовий еквівалент.
Механізм інфляції попиту в країнах Східної Європи (дефіцитна економіка) кардинально відрізняється від класичної західної моделі.
Перш Ніж ми спробуємо порівняти обидва механізму інфляції попиту, відзначимо, що в першому механізмі (постсоціалістичному) ціни ростуть водночас з наростанням дефіциту. В класичному же механізмі зростання ціни співіснує зі зростанням виробництва, та матеріальних благ.
Зростання попиту переміщає точку рівноваги немов би в північно-східному напрямку. Ціни ростуть, але росте і кількість товару.
Економіка дефіциту, як бачимо, перевернула логіку класичного ринку з ніг на голову: попит став пропозицією, а пропозиція - попитом. Нажаль, подібна дзеркальна перевернутість ринкової системи може виявитися надто сталою. Доки це буде так, копіювання західних мікро - і макроекономічних рецептів процвітання і державних шляхів до нього (антиінфляційна політика, оподаткування та ін.) буде наводити до зворотного негативного результату. Приклад тому - дефіцитний механізм інфляції попиту, наведений вище: ціна росте при одночасному прискоренні економічного спаду, адже кількість продукції, як бачимо, зменшується.
Реальна причина відміченого "дзеркального відображення", його системної закріпленності в СНД - МОНОПОЛІЗМ промислових підприємств здебільшого державної форми власності. Справа в тому, що дефіцитний механізм інфляції попиту їх надто влаштовує.
Площа незаштрихованного прямокутника складає виручку підприємств-монополістів. Площа заштрихованого прямокутника - зростання виручки за рахунок інфляційного зростання цін. Отже, грошей стало більше. Їхнє збільшення - джерело наростання фінансово - спекулятивних операцій. Водночас з наростанням грошової маси знизився обсяг виробництва, дефіцит посилився. Це допоможе підприємствам монополістам отримати ще більшу номінальну виручку на наступний рік тощо. До нескінченності, точніше до повного розвалу економіки, якщо не будуть прийняті сильні антиінфляційні міри.
З часом подібний механізм може стати сталим. З всієї суми підприємств будуть поступово банкротувати ті, що менш монополізовані. Попит на їхню продукцію буде відносно знижуватися, при чому швидше, ніж у інших.
Перейдемо до розгляду механізму інфляції пропозиції (витрат), викликаної зростанням будь-яких витрат виробництва (заробітна плата, засоби виробництва тощо).
Інфляція витрат характеризується впливом наступних негрошових факторів на процеси ціноутворення.
Зниження зростання продуктивності праці і падіння виробництва. Таке явище відбувалося в другій половині 70-х років. Наприклад, якщо в економіці США середньорічний темп продуктивності праці в 1961 - 1973 рр. Складав 2.3%, то в 1974 - 1980 рр. - 0.2%, а в промисловості відповідно 3.5% і 0.1%. Аналогічні процеси були характерні також для інших промислово розвинутих країн. Вирішальну роль в уповільненні зростання продуктивності праці зіграло погіршення загальних умов відтворення, викликане як циклічними, так і структурними кризами.
Зростання значення сфери послуг. Воно характеризується, з одного боку, більш повільним зростанням продуктивності праці у порівнянні з галузями матеріального виробництва, а з другою - більшою питомою вагою заробітної плати в загальних витратах виробництва. Різке збільшення попиту на продукцію сфери послуг в другій половині 60-х - початку 70-х років стимулювало її помітне дорожчання: в промислово розвинених країнах зростання цін на послуги в 1.5 - 2 рази перевищувало зростання цін на інші товари.
Прискорення приросту витрат і особливо заробітної плати на одиницю продукції. Економічна міць робітничого класу, активність профспілкових організацій не дозволяють масштабним компаніям знизити зростання заробітної плати до рівня уповільненого зростання продуктивності праці. В цей час в результаті монополістичної практики ціноутворення масштабним компаніям були компенсовані втрати за рахунок прискореного зростання цін, тобто була розгорнута спіраль "заробітна плата - ціни".
Енергетична криза. Вона викликала в 70-х роках величезне подорожчання нафти та інших енергоресурсів. В результаті, якщо в 60-ті роки середньорічне зростання світових цін на продукцію промислово розвинених країн складало усього 1.5%, то в 70-е роки - більш ніж 12%.
Класичний механізм інфляції пропозиції зображений на графіку № 4.
Як видно з графіку, підвищення ціни пропозиції (зростання витрат) наводить до зміщення кривої пропозиції вертикально в верх. В підсумку, через певний час баланс попиту і пропозиції встановлюється в точці більшої ціни.
Дефіцитна економічна система має свій особливий механізм інфляції пропозиції (по аналогії з інфляцією попиту). Нагадаємо, що логіка попиту тут немов би "перевернута": дефіцитне зростання ринкової ціни в поєднанні з песимізмом раціональних очікувань населення і бізнесу, невизначеністю кон'юнктури провокує наростання попиту в кількісному вимірі. Отже, чим дорожчий товар, тим більше його беруть. Логіка пропозиції також "перевернута" у порівнянні з класичною: чим дорожчий товар, тим менше його виробляють. В чинність первопричини дефіцитного попиту, на графіку зображений темп, що випереджує зростання попиту у порівнянні зі зростанням пропозиції.
Нагнітання дефіцитного попиту робить невигідним стратегію постійного нарощування обсягу виробництва. Підприємству вигідніше в очікуванні подальшого стрибка цін завчасно готуватися до незначного і епізодичного збільшення випуску. Так, за 1991 р. кількість реалізованої продукції навіть скоротилася, а ціна зросла - дефіцитна інфляція.4
Таким чином, в умовах дефіцитної ринкової економіки інфляція пропозиції немов би вторинна у порівнянні з інфляцією попиту. Зростання витрат підприємств зміщує лінію пропозиції догори, і ціна рівноваги росте; але головне що складає зростання ціни навіть в такий ситуації незміне - це дефіцитний, що нагромаджується, попит.
Стратегія поведінки фірми в умовах дефіцитної інфляції по-своєму унікальна. "Підприємство можна образно порівняти з автомобілем, що роззігріває свій мотор. Водій не знає, куди йому їхати, і найчастіше йому невигідно їхати будь-куди, навіть якщо він знає напрямок: видаток бензину в в зв"язку із незбалансованістю інфляції може не окупиться навіть тоді, коли здається, на перший погляд, вигідність перевезення пасажира або товару. Нажаль, паливо витрачається навіть тоді, коли реального руху немає: двигун повинен бути розігрітим та готовим до руху. Затрати палива на разігрів двигуна - це немов би витрати підприємства по збереженню працездатного колективу, підтриманню технічних параметрів виробництва та інші супутні витрати.
Можна висловити наступні рекомендації по стратегії і тактиці виживання бізнесу в умовах сучасної інфляції в СНД.:
1. Намагатися зберегти основний профіль бізнесу (продукт або вид послуги).
2. Диверсифікація, як в межах основного профілю, так і ширше.
3. Виділення з структури підприємства або створення здебільшого малих торгівельно - посередницьких фірм.
4. Акцент на різноманітні і численні короткі по часу і високодохідні операції з високим ступенем ризику.
5. Створення загального страхового фонду для минимизации ризику по всій сукупності відзначених вище операцій.
Орієнтація на товарні групи зі стабільною дохідністю недостатня, оскільки реально їх тяжко "відслідкувати", та зафіксувати по причині коливань та незбалансованості зростання співвідносних цін. Зараз іде постійне поточне перерахування відношення затратності і доходності всіх варіантів практично будь-якого бізнесу.
Таким чином, реальний варіант виживання - багатоваріантність торгівельно-виробничих операцій. В цьому суть тактики інфляційного очікування підприємства. Природно, що в найменш вигідному положенні виявляються колективи, технологія виробництва яких не дозволяє працювати ривками, переривання виробництва є неможливим. Приклад - домену піч не можна зупинити з метою очікування більш сприятливого співвідношення цін між затратами і дохідністю її эксплуатації. Додамо, що безперервність можна розуміти і як необхідність підтримання кваліфікаційного рівня фахівців.
Економічні наслідки інфляції.
Спочатку стисло перерахуємо основні наслідки інфляції:
- перерозподіл доходів і багатства;
- відставання цін державних підприємств від ринкових;
- прихована державна конфіскація грошових засобів через податки;
- прискорена матеріалізація грошових засобів;
- нестабільність економічної інформації;
- падіння реального відсотка;
- зворотна пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття.
Розглянемо кожеy з наслідків більш докладно. Перше з них -перерозподіл доходів і багатства. Припустимо, що деякий добродій А взяв позичку у добродія Б на 5 місяців і за ці п'ять місяців інфляція в 2 разу. Це Означає, що через призначений термін А поверне Б формально, за номіналом всю суму кредиту, а реально - тільки 50%. Погано те, що повністю позбавитися від подібного негативного ефекту не можна бо непередбачені і незбалансовані чинники інфляції. При інфляції, отже, невигідно давати в позику надовго не тільки по фіксованій ставці, але навіть і по наростаючій. Якщо ж давати позику під занадто високий процент наростання, то подібні позички навряд чи хто візьме по тій же причині - непередбачуваність інфляції. Наприклад, в США бум індивідуального житлового будівництва 70-х рр. (період сильної непередбачуваної інфляції) фінансувався за рахунок кредиторів.
Зрозуміло, що ніж несподіваніше, швидше і незбалансованіше по відношенню одна до оодної ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших. Наприклад, якщо колективний договір вже укладений на 5 років вперед і, причому, без належного обліку можливості різкого зростання цін (а таке трапляється), то робітники можуть програти, якщо ціни раптом різко, несподівано і незбалансовано зростуть. Постраждає і підприємець, якщо, в свою чергу, ціни власне на його товар зростуть менше у порівнянні з цінами інших, тобто незбалансовано. Інший же підприємець виграє за умови, що його ціни зросли відносно швидше тощо.
Другий наслідок інфляції - відставання цін державних підприємств від ринкових цін. В державному (регульованому) секторі ринкової економіки ціни витрат виробництва і товару переглядаються рідше і довше, ніж в приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємство примушене обгрунтовувати, одержувати на цей дозвіл всіх вищих за рівнем організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячного різкого, неочікуваного зростання інфляції подібний механізм навіть технічно тяжко - здійснимо. В підсумку наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава втрачає свій економічний потенціал впливу на ринок. Даний ефект особливо небезпечний.
Практична порада підприємствам - викорінювати зі структури дрібні і середні підприємства, оскільки вони вільні для самостійного проведення цінової стратегії.
Третій наслідок незбалансованої, нехай навіть і очікуваної інфляції відбивається через податкову систему. В такий ситуації прогресивне оподаткування по мірі зростання інфляції автоматичні все частіше зараховує різноманітні соціальні групи і види бізнесу в всіх більш заможні або дохідні, не розбираючи: чи зріс дохід реально або тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується. Про небезпеку подібної прихованої державної конфіскації грошових засобів писав ще Дж.Койне в ЗО-х роках XX сторіччя.
Природно, що промислово розвинені країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції (в США, наприклад, з 1985 р.). Подібна індексація, нажаль, малоэффективна, бо в чинність незбалансованого зростання цін відбувається перерозподіл багатства, посилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому у різноманітних групах бізнесу і населення по-різному, в різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може вловити подібних нюансов, вона оцінює всі доходи здебільшого формально, за номіналом. Для США, наприклад, отриманий банкірами (1984 р.) 10-відсотковий доход на авансований капітал (відсоткова ставка) не є реальний дохід, а лише плата за інфляцію. Темп зростання цін в 1984 р. Був якраз біля 10%. Податкова система цього не може гнучко врахувати.
Ще один наслідок незбалансованої інфляції - населення і корпорації прагнуть матеріалізувати свої грошові запаси, що швидко знецінюються. Фірми розробляють плани по активізації використання грошових ресурсів. Негативне тут полягає в тому, що стимулюється слабопродуманный, поспішний і надмірний темп нагромадження матеріальних запасів вдосталь. Приклад тому -панічна матеріалізація грошових засобів на всій території СНД. Дефіцит наростає паралельно із "затоваренням" складських приміщень підприємств і організацій, захламленням квартир населення.
Черговий наслідок інфляції - нестабільність і недостатність економічної інформації, що заважають укладанню бізнес - планів. Ціни є головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація -головна для бізнесу. В ході же інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товару все частіше помиляються в виборі оптимальної ціни. Падає певність в майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу.
Яскраву аналогію проводить П.Самуэльсон: припустимо, що ваш телефонний номер кожний рік росте (назвемо це "інфляція телефонного номеру"). Уявіть, яких незручностей завдало б вам подібне зростання номерів найважливіших для вас телефонних абонентів, - посилене непередбачуваною зміною номеру телефону самої довідкової служби. Отже, непередбачуваними стрибками міняються потрібні вам телефони, так до того ж ще міняється по невідомим законам телефон довідкової служби АТС. Таким же чином, відсутність якісної інформації про ціни, посилюється дезорієнтация суб'єктів ринкового господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, пов'язані з потребою адаптуватися до постійних змін, заздалегідь готуватися до безлічі сценаріїв економіки завтрішнього дня.
Наступний наслідок інфляції - реальна грошова відсоткова ставка зменшується на величину щорічного відсотка зростання інфляції. Так, якщо в 1990 р. Темп інфляції в США був 4%, то володарі грошей в цьому ж році отримали реальний доход на валюту на ці же 4% нижче.
І в заключенні особливо відзначимо, що зростання інфляції практично завжди повязане з високою, хоча і неповною зайнятістю і більшим обсягом національного виробництва. І навпаки, зниження інфляції співпадає по часу зі спадом виробництва і зростанням безробіття. Приклад - Польща навесні 1990 р., де часткова стабілізація зростання цін супроводжувалася спадом виробництва і значним зростанням безробіття. (тільки за весну 1990 р. безробіття зросло в 2 рази - з 200 тис. чол. до 400 тис. чол.).
Залежність між інфляційним зростанням цін і скороченням безробіття була виведена в 1958 році англійським економістом А.Філіпсом. Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861-1956 рр. Він побудував криву, що відображає зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Теоретичну базу під розрахунок А.Філіпса подвів економіст Р.Ліпсі. В подальшому американські економісти П.Самуэльсон і Р.Солоу модифікували криву Філіпса, замінивши ставки заробітної плати на темпи росту товарних цін.
Р
U
Крива Філліпса
Де P - темп росту товарних цін;
U - рівень безробіття
Відзначимо заздалегідь, що залежність зниження (стабілізації) інфляції ціною зростання безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм (США, Великобританія, Польща, Угорщина і, схоже, СНД).
ДЕРЖАВНА СИСТЕМА АНТИІНФЛЯЦІЙНИХ МІР
Окреме підприємство, конкретний бізнес не може бороться з інфляцією. Подібна боротьба під силу тільки державі. У випадку окремого бізнесмена боротьба з інфляцією виглядає як "війна з вітряками". Отже, боротьба з інфляцією є задача макроекономічна. Перед урядом стає головне питання: або ліквідувати інфляцію шляхом радикальних мір, або адаптуватися до неї. Різноманітні країни вирішують цю дилему по-своєму. США, Великобританія активно борются з інфляцією, інші же країни розробляють комплекс адаптаційних державних заходів (індексація доходів, контроль зростання цін , тощо.). Отже, або пасивна адаптація до зростання цін через індексацію доходів населення, або активна стратегія ліквідації інфляції в ході спаду ділової активності і підсилення безробіття. Кожний з вище наведених шляхів має безліч варіантів.
Почнемо з адаптаційної політики. На поодинокому рівні індексація доходів здійснюється через колективний договір профспілки з асоціацією підприємців або з окремим підприємцем. Зростання заробітку ставиться в залежність від зростання інфляції. Так, в США 60% трудових контрактів конкретно і багатоваріантно застерігають зростання заробітку в залежності від темпу інфляції.
В Європі механізм антиінфляційної захищеності розповсюджений ще більше. Державне втручання і контроль за індексацією значно сильніше. Індексація ж доходів людей з фіксованою оплатою праці (для СНД - це 90 млн державних студентів, пенсіонерів, військових) має метою не погіршити їхнє положення в порівнянні з зайнятими в поодинокому секторі. У випадку різких, неочікуваних стрибків цін, на всі належні коефіцієнти індексації припадає частіше і швидше переглядати. Навіть при дуже високої (активній) адаптаційній політиці уряду відставання індексації від фактичного зростання цін є неминучим.
Політика доходів - одне з напрямків адаптаційної антиінфляційної боротьби. Історія знає багато її підваріантів. У 60 - 70-х рр. нашого сторіччя в Англії та інших країнах впроваджувалася політика "стоп-вперед", що виявилася неефективною в плані зниження інфляції. Стримування цін купувалося ціною зниження продуктивності і життєвого рівня населення.
Інша політика - контроль співвідношення цін і окладів (Скандинавскі країни, Нидерланди та ін.). Хоча в короткостроковому плані дещо отримується (Фінляндія 1967 - 1971 рр., США - 1951-1952 рр.), але довгостроково і ця політика не приживается.
Наступний варіант - державні рекомендуючі орієнтири встановлення цін і заробітної плати. Приклад - правління Кеннеді і Картера в США. Цього теж не вистачає надолго.
Найбільш радикальний і поки що популярний варіант - мінімізація державного втручання в гру ринкових факторів, посилена антимонопольними мірами. Подібна політика є своєрідне повернення до "невидимої руки" А.Смита.
Нажаль, жоден з перерахованих видів політики доходів не є ідеальним. Економісти зі світовим ім'ям визнають: до кінця 80-х рр. Не був знайдений жоден вид такої політики, що дозволить динамічно поєднувати помірне зростання цін і невисоке безробіття.
Пошук нових варіантів триває: в США надто популярна ідея вибіркового державного податкового заохочення тих фірм і профспілок, що помалішее інших підвищують ціну товару на добровільній основі. Переваги подібного підходу в тому, що в випадку його малої ефективності органи держуправління (центральні і місцеві) нічого не втрачають.
В основі більшості варіантів стратегії активної боротьби з інфляцією лежить так звана "компромісна теорія інфляції", в відповідності з якої зростання безробіття і зростання інфляції взаємоповязані. Це означає, що для зниження темпів інфляції треба збільшувати кількість безробітних.
В зв'язку з популярностью, "природністю" стихійного ринкового механізму застосовується забезпечення так званого природного рівня безробіття.
Природний рівень безробіття - той, при якому динамічно врівноважуються фактори впливу на зміни заробітної плати і цін. При ньому досягається помірна взаємна стабільність і цін, і заробітної плати. Природним такий рівень можна назвати ще і тому, що він досягається через природний для ринку механізм адаптації попиту до пропозиції: в випадку економічного спаду безробіття збільшується понад природний рівень і інфляція спадає. Таким Чином, в довгостроковому плані стабільне, помірне зростання інфляції можливе тільки після досягнення природного рівня зайнятості. Нажаль, в тимчасовому аспекті не ясно, скільки років необхідно економіці для адаптації до різноманітного роду економічних потрясінь для досягнення природного рівня зайнятості. При цьому не забудемо і про межі терпимості населення до економічних неурядиць.
Для стримування інфляції практичні в усіх країнах вимагається все більше і більше звільняти, тобто підвищувати природний рівень безробіття. Так, за останні 20 років цей рівень зріс для США, наприклад, з 4 до 7% працездатного населення.
Задаємося питанням: яку ціну заплатить наше суспільство за зниження рівня інфляції? Кількісні оцінки такі: для зниження інфляції на 1% безробіття повинна на протязі року бути на 2% вище свого природного рівня. За Законом Оукена це означає зниження реального ВНП на 4% нижче потенційного. Так, для США в 1985 р. Подібна втрата продукту склала 160 млрд.дол. Для СНД проблема необхідності платити безробіттям і недовиробництвом за зниження інфляції стояє особливо гостро. В будь-якому випадку, ніхто ще не довів, що звільнити людину для економіки вигідніше, ніж забезпечити його роботою і отримати в підсумку більше дефіцитного кінцевого продукту.
Висновки
В нинішній час інфляція - один з снайболісніших і небезпечних процесів, негативно впливає на фінанси, грошову і економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорций.
По своєму характеру, інтенсивності, проявам інфляція буває надто різноманітною. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, нагромадженням і споживанням тощо. В підсумку процес інфляції - в різноманітних його проявах - носить не випадковий характер, а надто сталий.
До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних доходів населення, знецінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості в створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками при падінні зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продовольчі товари, погіршення умов життя здебільшого у представників соціальних груп з твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, доходи яких формуються за рахунок держбюджету).
В країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися в якості невід'ємного елемента господарського механізму. Однак вона не подає серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються засоби обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції.
На відміну від заходу в України і інших країнах, здійснюючих перетворення господарського механізму, інфляційний процес развертається, як правило, в зростаючих темпах. Це надто незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається стримуванню і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджета, відємне сальдо зовнішньоторговельного балансу, зростаюча зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в звертанні).
Управління інфляцією подає найважливішу проблему грошово-кредитної і в цілому, економічної політики. Необхідно враховувати при цьому важкий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші фактори. При всій значимості скорочення державних видатків, поступового стиску грошової емісії вимагається проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарчої діяльності, зміна обмінного курсу національної валюти, проведення певних заходів по регулюванню цін і доходів.
Нормалізація грошового обороту і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, наполегливо і цілеспрямовано проводимых в життя.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Булатов А.С. Економіка. М.: Бек. 1996. Гл. 14
2. Жуков Є.Ф. Загальна теорія грошей і кредиту. М.: Банки і біржі. 1995.
3. Камаев В.Д. Економіка і бізнес. М.: вид-во МГТУ. 1993
4. Красавина Л.Н. Інфляція в умовах сучасного капіталізму. М.: Фінанси, 1980
5. Лившиц А.Я. Введення в ринкову економіку. М., 1991. Гл. 7, 8.
6. Маконнелл Д, Брю С. Экономикс. М.: 7. Республіка, 1993. Т. 1, 2.
7. Самуальсон П. Економіка. М.: Прогрес, 1964.
8. Хейне П. Економічний образ мислення. М.: Новини. 1991. Гл. 15, 22.
9. Чепурин М. Н. Курс економічної теорії. Киров.: АСА. 1995.
10. Макроэкономика (Частина II) Навчально-методична допомога ГАСБУ Москва 1994г.
11. Інфляція: причини і закономірності Вопр. Економіки. 1992. 2.
12. Сучасна інфляція: витоки, причини, протиріччя. М.: Мысль, 1980.
Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце також і в минулому.
Сучасній інфляції притаманний ряд відокремлювальних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеохоплюючий; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але й негрошових факторів.
Отже, сучасна інфляція зазнає впливу багатьох факторів.
Суть інфляції та механізм її формування
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. В буквальному перекладі термін "інфляція" (від лат. inflatio) означає "роздування", тобто переповнення каналів звертання надлишковими паперовими грошами, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Звичайно інфляція має в своїй основі не одну, а декілька взаємоповязаних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін - поряд з відкритою, ціновою має місце прихована, або пригнічена, інфляція, що виявляється передусім в дефіциті, погіршенні якості товару.
Нагадаємо, що не всіляке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися також і у випадку поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило, не інфляційний, а, в певній мірі, логічне, виправдане зростання цін на окремі товари.
Причини інфляції
Пояснення причин дисбалансу є різноманітними. Одні економісти (Дж.М.Кейнс і його послідовники) пояснювали його надмірним попитом при повній зайнятості, тобто з боку попиту. Інші - неоклассики - шукали причину в зростанні виробничих видатків або витрат виробництва, тобто з боку пропозиції. Думається, що дані оцінки односторонні і істину потрібно шукати в синтезі двох протилежностей, тобто пояснювати інфляцію як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Диспропорції між попитом і пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть породжуватися дефіцитом державного бюджету (видатки держави перевищують доходи); надмірним інвестуванням (обсяг інвестиції перевищує можливості економіки); випереджаючим зростанням заробітної плати у порівнянні зі зростанням виробництва і підвищенням продуктивності праці; довільним встановленням державних цін, викликаючим перекоси в величині і структурі попиту; іншими факторами.
Різке загосттрення дефіциту державного бюджету в нашій країні відбулося в другій половині 80-х рр. З 1985 р. по 1989 р. Розходження між доходною і видатковою частинами державного бюджету зросло з 18 до 120 млрд.руб., або з 3.5% до 19% до національного доходу країни. Зрослий дефіцит наніс величезну шкоду грошовому обігу, прискоорив інфляцію.
Існує і декілька інший погляд на природу інфляції, що цілком природно, бо інфляція подає собою надзвичайно складний, суперечливий, недостатньо вивчений процес. Як вважають деякі економісти, під інфляцією слід розуміти підвищення загального рівня цін в економіці. Полемізуючи з цією точкою зору, Л.Хейне писав, що не слід забувати: змінюються ціни не тільки товару, але і мірників їхньої вартості, тобто грошей. Інфляція - це не збільшення розміру предметів, а зменшення довжини лінійки, якою ми користуємось. Він звертає увагу на те, що в умовах натурального обміну (за відсутності грошей) ми ніяким чином не зіткнулися б з інфляцією, одночасне підвищення всіх цін було б логічні неможливо.
Зовнішні причини
Причини виникнення інфляції можуть бути як внутрішні, так і зовнішні. До зовнішніх причин відносяться, в частині, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, негативне сальдо зовнішньоторгівельного та платіжного балансів. Інфляційний процес у нас посилювало також падіння цін на світовому ринку на паливо і кольорові метали, що складали важливу статтю нашого експорту, а також несприятлива кон'юнктура на ринку хлібоопродуктів в умовах значного імпорту зернових.
Внутрішні причини
Розглянемо їх на прикладі України.
По-перше, як правило, однім з витоків інфляційних процесів служить деформація народногосподарської структури, що виявляється в істотному відставанні галузей споживчого сектора при явно гіпертрофованому розвитку галузей важкої індустрії, і особливо військового машинобудування.
По-друге, неспроможність подолати інфляцію породжується нестатком господарського механізму. В умовах централізованої економіки практичні був була відстуній зворотний зв'язок, не було ефективних економічних важілів, що були здатні регулювати співвідношення між грошовою та товарною масою; що стосується адміністративних обмежень, то вони "працювали" недостатньо ефективно. В системі фінансового планування головну роль грав Держплан, а не Мінфін і не Держбанк, що "працювали" під нього, підкріплюючи планові завдання фінансовими і грошовими ресурсами без будь-яких обмежень.
Вимір інфляції
Однією з головних хворих місць інфляції - те, що ціни мають тенденцію підніматися дуже нерівномірно. Одні "підстрибують", інші піднімаються більш помірними темпами, а треті зовсім не піднімаються. Один з найбільш наочних показників наявності або відсутності інфляції, її глибини є показник індексу цін. Показники інфляції закликані дати кількісну оцінку інфляційних процесів.
Індекси - це відносні показники, що характеризують співвідношення цін в часу. Вони розраховуються по відношенню до базового періоду.
Темп інфляції для даного року можна обчислити слідуючим чином: вирахувати індекс цін минулого року з індексу цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100. Наприклад, якщо у 1994 р. Індекс цін на споживчі товари був рівний 113.6, а у 1995г. - 118.3. Отже, рівень інфляції для 1995 р. Вираховується слідуючим чином:
Темп інфляції=118, З - 113.6/118.3 100=4.1%
Так Зване "правило величини 70" дасть нам іншу можливість кількісно вимірити інфляцію. Точніше кажучи, воно дозволяє швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Треба тільки поділити число 70 на щорічний рівень інфляції:
Існує декілька індексів цін.
Індекс споживчих цін - перший з них. Він вимірює вартість "споживчого кошика" і послуг, в тому числі на окремі види товару (по 70 найменуванням) в різноманітних містах (132 міста);
Індекс роздрібних цін - набору з 25 найважливіших видів продуктів харчування;
Індекси кількості готівкових грошей в обігу та випуску грошей в обіг;
Індекс вартості життя - показник, що характеризує динаміку вартості набору споживчих товару і послуг (у відповідності з фактичною структурою споживчих витрат населення).
Виділяють і інші, менш відомі індекси цін:
Індекс оптових цін виробника;
Дефлятор валового національного продукту (ВНП), тобто відношення номінального ВНП до реального, або показник падіння реального ВНП, (цей індекс більш універсальний у порівнянні з індексом споживчих цін, бо вимірює зростання не тільки споживчих, але і всіх інших цін.)
В якості побічного показнику рівня інфляції використовуються дані про відношення товарних запасів до суми грошових вкладів населення (скорочення запасів і зростання вкладів свідчать про підвищення ступеню інфляційної напруги.) Дані про перевищення доходів населення над видатками в відсотках до доходів також можуть характеризувати рівень інфляції. Якщо доходи ростуть швидше або навіть однаково з цінами, це свідчить про небезпеку "розкручування" інфляційної спіралі.
Основні види інфляції.
Існує декілька видів інфляції. Передусім це ті, що виділяють з позиції темпу зростання цін (перший критерій), тобто кількісно:
Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи росту цін, приблизно до 10% або декілька більше відсотків в рік. Такого роду інфляція притаманна більшості країн з розвиненою ринковою економікою. Дані за 70-ті, 80-ті та початок 90-х рр. По США, Японії і західноноєвропейским країнам, якраз і говорять про наявність повзучої інфляції. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки біля 3-3, 5%;
Галопуюча інфляція (зростання цін на 20-2000% в рік). Такі високі темпи в 80-х рр. спостерігалися, наприклад, в багатьох країнах Латинської Америки, деяких країнах Південної Азії. За підрахунками Національного Банку України, індекс споживчих цін в нашій країні в 1992 р. Піднявся до 2200%. Споживчі ціни випереджали зростання грошових доходів населення. Нижче наведені індекси споживчих цін і темпи росту номінальних грошових доходів в країнах СНД (1992 р. до 1991 р., в кількість раз):
Споживчі ціни
Средньодушовий дохід
Азербайджан
12.1
5.0
Вірменія
9.0
2.8
Білорусія
11.6
8.2
Казахстан
10.7
6.7
Киргизия
11.9
4.3
Молдавия
12.1
4.9
Росія
15.7
7.5
Таджикистан
10.1
3.4
Туркменистан
8.7
7.1
Узбекистан
5.1
5.2
Україна
12.5
- -
Гіперінфляція - ціни ростуть астрономічні, розбіжність цін і заробітної плати ставає катастрофічним, руйнується добробут навіть найбільш забезпечених прошарків суспільства, безприбутковими і збитковими ставають найбільші підприємства (МВФ за гіперінфляцію зараз приймає 50 відсокове зростання цін на місяць).
Так, в Аргентіні на квітень 1990 р. зафіксоване зростання цін в 200 разів (темп зростання інфляції - 2000 %). Врятувало аргентинців лише те, що у них переважає натуральне сільське господарство і без ринкових відносин можна прожити деякий час.
Нещодавній рекорд належить Никарагуа: за період громадянської війни середньорічний приріст цін досяг 33000%.
Найбільш дивуючим в історії є приклад гіперінфляції в Угорщині в 1946 р., коли довоєнний форинт (грошова одиниця Угорщини) коштував 829 октильйонів нових форинтів (октильйон - одиниця з 22 нулями), а долар США обмінювався на 31022 форинтів.
Вести успішний бізнес в умовах гіперінфляції майже неможливо. Мова може йти тільки про стратегію виживання. Рецепт виживання такий: автономність, спрощення виробництва, скорочення зовнішніх зв'язків, натуралізація базових елементів внутріфірменного господарювання. Все частіше промисловим підприємствам випадає заводити свої теплиці, свиноферми і навіть міні-електростанції, посилювати акцент на бартерних і клірингових операціях.
Тепер розглянемо вигляди інфляції з точки зору другого критерію - відповідності зростання цін по різноманітним товарним групам, тобто по ступеню збалансованості їхнього зростання:
А) збалансована інфляція;
Б) незбалансована інфляція.
При збалансованій інфляції ціни різноманітних товарів незмінні одне відносно одного, а при незбалансованій - ціни різноманітних товарів постійно змінюються по відношенню одне до одного, причому в різноманітних пропорціях.
Збалансована інфляція не є страшною для бізнесу. Припадає лише періодично підвищувати ціни товару: сировина подорожчала в 10 разів, і ви відповідно збільшуєте ціну своєї кінцевої продукції в 10 разів. Ризик втрати доходності притаманний тільки тим підприємцям, що стояють останніми в ланцюжку підвищення цін. Це, як правило, виробники складної продукції, основаної на інтенсивних зовнішніх коопераційних зв'язках. Ціна на їхню продукцію відображає всю суму підвищення цін зовнішньої кооперації, і власне вони ризикують затримати збут надто дорогої продукції кінцевому споживачу. Займатися таким бізнесом небезпечно, акції відповідних фірм краще не набувати.
В Україні а також в країнах СНД переважає незбалансована інфляція. Зростання цін на сировину випереджає зростання цін на кінцеву продукцію, вартість комплектуючого компоненту перевищує ціну усього складного приладу.
Наприклад: завод "Львівхімсільмаш" випускає промислові насоси, на яких встановлюється манометр. Незбалансована інфляція призвела до того, що ціна манометра (зовнішня поставка) ледве не дорожча самого насоса. Якщо ж просто включити ціну манометра в ціну виробу, ті насоси буде важко продати. Варіанти виходу з ситуації: виробляти манометри самостійно, переходити на інший вид продукції або чекати витка дефіцитної інфляції, коли товар все ж вдасться реалізувати.
Незбалансованість інфляції - велике лихо для економіки. Але ще страшніше, коли немає прогнозу на майбутнє, немає певності.
Промисловість розвиватися в таких умовах не може, індустріальне відродження країни нереальне. Можливі лише короткі спекулятивно-посередницькі операції, угноєні стихійними, незбалансованими стрибками відносних цін як в галузевому, так і в територіальному аспектах.
З Точки зору третього критерію (очікування або передбачення інфляції) виділяють:
А) очікувану;
Б) неочікувану;
Очікувана інфляція може завбачатися і прогнозуватися заздалегідь, з достатнім ступенем надійності; неочікувана - виникає стихійно, прогноз неможливий.
Фактор очікуваності та передбаченості по-новому освітлює нам питання впливу інфляції на стратегію бізнесу, а саме: якщо всі фірми і все населення країни знає напевне, що в наступному році ціни зростуть, скажемо в 100 раз, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до стрибка цін ,що спрогнозувався. Всі підприємства і населення також підвищать в 100 раз ціну на свій товар (верстати, обладнання, послуги, тощо). Ніхто, таким чином, істотно не постраждає навіть від гіперінфляції, а у випадку неочікуваності та непередбачуваності зростання цін навіть на 10% (помірна інфляція, по-нашому визначенню) може відбутися істотне зниження доходності відповідних підприємств. Комбінація збалансованої і очікуваної інфляції не завдає економічної шкоди, а незбалансованої і неочікуваної - особливо небезпечна, з можливими збільшеннями витрат адаптаційного плану.
Різноманітні види інфляції схематично можна зобразити слідуючим чином:
Очікувана Неочікувана
Збалансована № 1 № 2
Незбалансована № 3 № 4
Комбінація №1 в схемі (очікувана+збалансована інфляція) найменш небезпечна. Комбінація № 2 більш небезпечна (неочікувана, але збалансована). Комбінація № 3 означає наростання негативних наслідків інфляції для вашого бізнесу. І, нарешті, комбінація № 4 (незбалансована+ неочікувана) - найгірша з усіх. Наростання номеру комбінації означає наростання труднощів адаптації до неї. До цього додамо, що чим швидше ростуть ціни (згадаємо критерій темпів росту), тим сильніші негативні наслідки будь-який з чотирьох комбінацій.
Позитивним впливом відрізняється, можливо, лише комбінація № 1 в поєднанні з помірним зростанням цін (до 10% в рік). Вона тонізує реальне інвестування, тобто легенько підганяє підприємства по шляху прискорення заміни і модернізації виробничих потужностей, розробки нових видів продукції, бо від грошей потрібно швидше переходити до виробничих вкладень.
Незбалансованість і непередбаченість інфляції в СНД руйнує психологічну витривалість людей, що все менш надіються на гальмування зростання цін. Більшість розвинених країн тяжіє до помірної інфляції, наростання інфляції від помірної через галопуючу до гіперінфляції не є неминучим. Наполеглива державна політика в плані якщо не зупинити зростання цін, то, принаймні, зробити його більш очікуваним або збалансованим. Нажаль, від окремих підприємств тут мало що залежить. Вплив на уряд можуть мати тільки асоціації промисловців, потужне промислове лобі в парламентах.
Інфляція попиту і пропозиції.
Вище ми вели мову про те, що інфляція є результатом порушення рівноваги між попитом і пропозицією. Рівновага може порушуватися передусім з боку попиту. В цьому випадку виникає інфляція попиту. Інша ситуація створюється, коли ростуть витрати виробництва, тобто піднімається ціна пропозиції, виникає інфляція пропозиції. Глибина невідповідності попиту і пропозиції в немалій ступені залежить від ступеню розвитку і глибини трьох виглядів монополізму в економіці:
- монополізм держави (на емісію паперових грошей, зовнішню торгівлю, податки; на зростання невиробничих, передусім військових і інших витрат, зв'язаних з функціями сучасної держави);
- монополізм профспілок, що задають розмір і тривалість того чи іншого рівня заробітної плати, передусім через договори з підприємцями на 3 - 5 років або інший термін;
- монополізм найбільших фірм на визначення цін і власних витрат.
Всі три відмічені монополії взаємоповязані і кожна по-своєму може впливати на динаміку і попиту і пропозиції, зміщуючи точку їхньої рівноваги вище по осі цін.
Розглянемо більш докладно інфляцію попиту. В результаті інфляції попиту виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товару, ростуть ціни. Характерно, що зайнятість в такий ситуації повна, бо високою ціною промисловість ,що стимулюється максимально повинна завантажувати виробничі потужності. В СНД це не так, оскільки немає конкуренції і демонополізації: дефіцитний попит наростає, незавантаженість потужностей збільшується, номінальна доходність операцій росте. Підприємствам вигідніше менше виробити і дорожче продати кожну одиницю продукції. В такій ситуації певнішим буде прогноз на зниження зайнятості.
Інфляція попиту викликається наступними грошовими факторами:
Мілітаризація економіки і зростання військових видатків. Військова техніка стає все менш пристосованою для використання в громадянський галузях.
Дефіцит Державного Бюджету і зростання внутрішнього боргу. Наприклад, реальний дефіцит державного бюджету України за підсумками 1992 р. Склав 11% ВВП, а в 1994 р. не повинен перевищити 9.4% обсягу ВВП (або 70 трлн.грн.). Покриття Дефіциту відбувається шляхом розміщення позик держави на грошовому ринку або за допомогою додаткової емісії нерозмінних банкнот центрального банку. Перший шлях характерний для США, а другий - для України. Однак з травня 1993 р. Почалося покриття дефіциту державного бюджету України за рахунок розміщення на ринку державних короткострокових зобов'язань; до середини 1994 р. Їх було випущено на суму 3 020.8 млрд.грн.
Кредитна експансія банків. Так, за станом на 1 червня 1994 р. Обсяг кредитів, наданих Націоональним банком України уряду, склав 27 655 млрд.грн., або 38.9% його зведеного балансу.
Що Імпортується інфляція. Це емісія національної валюти більша за потреби товарообороту при купівлі іноземної валюти країнами з активним платіжним балансом.
Надмірні Інвестиції в важку промисловість. При Цьому з ринку постійно витягаються елементи продуктивного капіталу, взамін яких в оборот надходить додатковий грошовий еквівалент.
Механізм інфляції попиту в країнах Східної Європи (дефіцитна економіка) кардинально відрізняється від класичної західної моделі.
Перш Ніж ми спробуємо порівняти обидва механізму інфляції попиту, відзначимо, що в першому механізмі (постсоціалістичному) ціни ростуть водночас з наростанням дефіциту. В класичному же механізмі зростання ціни співіснує зі зростанням виробництва, та матеріальних благ.
Зростання попиту переміщає точку рівноваги немов би в північно-східному напрямку. Ціни ростуть, але росте і кількість товару.
Економіка дефіциту, як бачимо, перевернула логіку класичного ринку з ніг на голову: попит став пропозицією, а пропозиція - попитом. Нажаль, подібна дзеркальна перевернутість ринкової системи може виявитися надто сталою. Доки це буде так, копіювання західних мікро - і макроекономічних рецептів процвітання і державних шляхів до нього (антиінфляційна політика, оподаткування та ін.) буде наводити до зворотного негативного результату. Приклад тому - дефіцитний механізм інфляції попиту, наведений вище: ціна росте при одночасному прискоренні економічного спаду, адже кількість продукції, як бачимо, зменшується.
Реальна причина відміченого "дзеркального відображення", його системної закріпленності в СНД - МОНОПОЛІЗМ промислових підприємств здебільшого державної форми власності. Справа в тому, що дефіцитний механізм інфляції попиту їх надто влаштовує.
Площа незаштрихованного прямокутника складає виручку підприємств-монополістів. Площа заштрихованого прямокутника - зростання виручки за рахунок інфляційного зростання цін. Отже, грошей стало більше. Їхнє збільшення - джерело наростання фінансово - спекулятивних операцій. Водночас з наростанням грошової маси знизився обсяг виробництва, дефіцит посилився. Це допоможе підприємствам монополістам отримати ще більшу номінальну виручку на наступний рік тощо. До нескінченності, точніше до повного розвалу економіки, якщо не будуть прийняті сильні антиінфляційні міри.
З часом подібний механізм може стати сталим. З всієї суми підприємств будуть поступово банкротувати ті, що менш монополізовані. Попит на їхню продукцію буде відносно знижуватися, при чому швидше, ніж у інших.
Перейдемо до розгляду механізму інфляції пропозиції (витрат), викликаної зростанням будь-яких витрат виробництва (заробітна плата, засоби виробництва тощо).
Інфляція витрат характеризується впливом наступних негрошових факторів на процеси ціноутворення.
Зниження зростання продуктивності праці і падіння виробництва. Таке явище відбувалося в другій половині 70-х років. Наприклад, якщо в економіці США середньорічний темп продуктивності праці в 1961 - 1973 рр. Складав 2.3%, то в 1974 - 1980 рр. - 0.2%, а в промисловості відповідно 3.5% і 0.1%. Аналогічні процеси були характерні також для інших промислово розвинутих країн. Вирішальну роль в уповільненні зростання продуктивності праці зіграло погіршення загальних умов відтворення, викликане як циклічними, так і структурними кризами.
Зростання значення сфери послуг. Воно характеризується, з одного боку, більш повільним зростанням продуктивності праці у порівнянні з галузями матеріального виробництва, а з другою - більшою питомою вагою заробітної плати в загальних витратах виробництва. Різке збільшення попиту на продукцію сфери послуг в другій половині 60-х - початку 70-х років стимулювало її помітне дорожчання: в промислово розвинених країнах зростання цін на послуги в 1.5 - 2 рази перевищувало зростання цін на інші товари.
Прискорення приросту витрат і особливо заробітної плати на одиницю продукції. Економічна міць робітничого класу, активність профспілкових організацій не дозволяють масштабним компаніям знизити зростання заробітної плати до рівня уповільненого зростання продуктивності праці. В цей час в результаті монополістичної практики ціноутворення масштабним компаніям були компенсовані втрати за рахунок прискореного зростання цін, тобто була розгорнута спіраль "заробітна плата - ціни".
Енергетична криза. Вона викликала в 70-х роках величезне подорожчання нафти та інших енергоресурсів. В результаті, якщо в 60-ті роки середньорічне зростання світових цін на продукцію промислово розвинених країн складало усього 1.5%, то в 70-е роки - більш ніж 12%.
Класичний механізм інфляції пропозиції зображений на графіку № 4.
Як видно з графіку, підвищення ціни пропозиції (зростання витрат) наводить до зміщення кривої пропозиції вертикально в верх. В підсумку, через певний час баланс попиту і пропозиції встановлюється в точці більшої ціни.
Дефіцитна економічна система має свій особливий механізм інфляції пропозиції (по аналогії з інфляцією попиту). Нагадаємо, що логіка попиту тут немов би "перевернута": дефіцитне зростання ринкової ціни в поєднанні з песимізмом раціональних очікувань населення і бізнесу, невизначеністю кон'юнктури провокує наростання попиту в кількісному вимірі. Отже, чим дорожчий товар, тим більше його беруть. Логіка пропозиції також "перевернута" у порівнянні з класичною: чим дорожчий товар, тим менше його виробляють. В чинність первопричини дефіцитного попиту, на графіку зображений темп, що випереджує зростання попиту у порівнянні зі зростанням пропозиції.
Нагнітання дефіцитного попиту робить невигідним стратегію постійного нарощування обсягу виробництва. Підприємству вигідніше в очікуванні подальшого стрибка цін завчасно готуватися до незначного і епізодичного збільшення випуску. Так, за 1991 р. кількість реалізованої продукції навіть скоротилася, а ціна зросла - дефіцитна інфляція.4
Таким чином, в умовах дефіцитної ринкової економіки інфляція пропозиції немов би вторинна у порівнянні з інфляцією попиту. Зростання витрат підприємств зміщує лінію пропозиції догори, і ціна рівноваги росте; але головне що складає зростання ціни навіть в такий ситуації незміне - це дефіцитний, що нагромаджується, попит.
Стратегія поведінки фірми в умовах дефіцитної інфляції по-своєму унікальна. "Підприємство можна образно порівняти з автомобілем, що роззігріває свій мотор. Водій не знає, куди йому їхати, і найчастіше йому невигідно їхати будь-куди, навіть якщо він знає напрямок: видаток бензину в в зв"язку із незбалансованістю інфляції може не окупиться навіть тоді, коли здається, на перший погляд, вигідність перевезення пасажира або товару. Нажаль, паливо витрачається навіть тоді, коли реального руху немає: двигун повинен бути розігрітим та готовим до руху. Затрати палива на разігрів двигуна - це немов би витрати підприємства по збереженню працездатного колективу, підтриманню технічних параметрів виробництва та інші супутні витрати.
Можна висловити наступні рекомендації по стратегії і тактиці виживання бізнесу в умовах сучасної інфляції в СНД.:
1. Намагатися зберегти основний профіль бізнесу (продукт або вид послуги).
2. Диверсифікація, як в межах основного профілю, так і ширше.
3. Виділення з структури підприємства або створення здебільшого малих торгівельно - посередницьких фірм.
4. Акцент на різноманітні і численні короткі по часу і високодохідні операції з високим ступенем ризику.
5. Створення загального страхового фонду для минимизации ризику по всій сукупності відзначених вище операцій.
Орієнтація на товарні групи зі стабільною дохідністю недостатня, оскільки реально їх тяжко "відслідкувати", та зафіксувати по причині коливань та незбалансованості зростання співвідносних цін. Зараз іде постійне поточне перерахування відношення затратності і доходності всіх варіантів практично будь-якого бізнесу.
Таким чином, реальний варіант виживання - багатоваріантність торгівельно-виробничих операцій. В цьому суть тактики інфляційного очікування підприємства. Природно, що в найменш вигідному положенні виявляються колективи, технологія виробництва яких не дозволяє працювати ривками, переривання виробництва є неможливим. Приклад - домену піч не можна зупинити з метою очікування більш сприятливого співвідношення цін між затратами і дохідністю її эксплуатації. Додамо, що безперервність можна розуміти і як необхідність підтримання кваліфікаційного рівня фахівців.
Економічні наслідки інфляції.
Спочатку стисло перерахуємо основні наслідки інфляції:
- перерозподіл доходів і багатства;
- відставання цін державних підприємств від ринкових;
- прихована державна конфіскація грошових засобів через податки;
- прискорена матеріалізація грошових засобів;
- нестабільність економічної інформації;
- падіння реального відсотка;
- зворотна пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття.
Розглянемо кожеy з наслідків більш докладно. Перше з них -перерозподіл доходів і багатства. Припустимо, що деякий добродій А взяв позичку у добродія Б на 5 місяців і за ці п'ять місяців інфляція в 2 разу. Це Означає, що через призначений термін А поверне Б формально, за номіналом всю суму кредиту, а реально - тільки 50%. Погано те, що повністю позбавитися від подібного негативного ефекту не можна бо непередбачені і незбалансовані чинники інфляції. При інфляції, отже, невигідно давати в позику надовго не тільки по фіксованій ставці, але навіть і по наростаючій. Якщо ж давати позику під занадто високий процент наростання, то подібні позички навряд чи хто візьме по тій же причині - непередбачуваність інфляції. Наприклад, в США бум індивідуального житлового будівництва 70-х рр. (період сильної непередбачуваної інфляції) фінансувався за рахунок кредиторів.
Зрозуміло, що ніж несподіваніше, швидше і незбалансованіше по відношенню одна до оодної ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших. Наприклад, якщо колективний договір вже укладений на 5 років вперед і, причому, без належного обліку можливості різкого зростання цін (а таке трапляється), то робітники можуть програти, якщо ціни раптом різко, несподівано і незбалансовано зростуть. Постраждає і підприємець, якщо, в свою чергу, ціни власне на його товар зростуть менше у порівнянні з цінами інших, тобто незбалансовано. Інший же підприємець виграє за умови, що його ціни зросли відносно швидше тощо.
Другий наслідок інфляції - відставання цін державних підприємств від ринкових цін. В державному (регульованому) секторі ринкової економіки ціни витрат виробництва і товару переглядаються рідше і довше, ніж в приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємство примушене обгрунтовувати, одержувати на цей дозвіл всіх вищих за рівнем організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячного різкого, неочікуваного зростання інфляції подібний механізм навіть технічно тяжко - здійснимо. В підсумку наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава втрачає свій економічний потенціал впливу на ринок. Даний ефект особливо небезпечний.
Практична порада підприємствам - викорінювати зі структури дрібні і середні підприємства, оскільки вони вільні для самостійного проведення цінової стратегії.
Третій наслідок незбалансованої, нехай навіть і очікуваної інфляції відбивається через податкову систему. В такий ситуації прогресивне оподаткування по мірі зростання інфляції автоматичні все частіше зараховує різноманітні соціальні групи і види бізнесу в всіх більш заможні або дохідні, не розбираючи: чи зріс дохід реально або тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується. Про небезпеку подібної прихованої державної конфіскації грошових засобів писав ще Дж.Койне в ЗО-х роках XX сторіччя.
Природно, що промислово розвинені країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції (в США, наприклад, з 1985 р.). Подібна індексація, нажаль, малоэффективна, бо в чинність незбалансованого зростання цін відбувається перерозподіл багатства, посилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому у різноманітних групах бізнесу і населення по-різному, в різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може вловити подібних нюансов, вона оцінює всі доходи здебільшого формально, за номіналом. Для США, наприклад, отриманий банкірами (1984 р.) 10-відсотковий доход на авансований капітал (відсоткова ставка) не є реальний дохід, а лише плата за інфляцію. Темп зростання цін в 1984 р. Був якраз біля 10%. Податкова система цього не може гнучко врахувати.
Ще один наслідок незбалансованої інфляції - населення і корпорації прагнуть матеріалізувати свої грошові запаси, що швидко знецінюються. Фірми розробляють плани по активізації використання грошових ресурсів. Негативне тут полягає в тому, що стимулюється слабопродуманный, поспішний і надмірний темп нагромадження матеріальних запасів вдосталь. Приклад тому -панічна матеріалізація грошових засобів на всій території СНД. Дефіцит наростає паралельно із "затоваренням" складських приміщень підприємств і організацій, захламленням квартир населення.
Черговий наслідок інфляції - нестабільність і недостатність економічної інформації, що заважають укладанню бізнес - планів. Ціни є головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація -головна для бізнесу. В ході же інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товару все частіше помиляються в виборі оптимальної ціни. Падає певність в майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу.
Яскраву аналогію проводить П.Самуэльсон: припустимо, що ваш телефонний номер кожний рік росте (назвемо це "інфляція телефонного номеру"). Уявіть, яких незручностей завдало б вам подібне зростання номерів найважливіших для вас телефонних абонентів, - посилене непередбачуваною зміною номеру телефону самої довідкової служби. Отже, непередбачуваними стрибками міняються потрібні вам телефони, так до того ж ще міняється по невідомим законам телефон довідкової служби АТС. Таким же чином, відсутність якісної інформації про ціни, посилюється дезорієнтация суб'єктів ринкового господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, пов'язані з потребою адаптуватися до постійних змін, заздалегідь готуватися до безлічі сценаріїв економіки завтрішнього дня.
Наступний наслідок інфляції - реальна грошова відсоткова ставка зменшується на величину щорічного відсотка зростання інфляції. Так, якщо в 1990 р. Темп інфляції в США був 4%, то володарі грошей в цьому ж році отримали реальний доход на валюту на ці же 4% нижче.
І в заключенні особливо відзначимо, що зростання інфляції практично завжди повязане з високою, хоча і неповною зайнятістю і більшим обсягом національного виробництва. І навпаки, зниження інфляції співпадає по часу зі спадом виробництва і зростанням безробіття. Приклад - Польща навесні 1990 р., де часткова стабілізація зростання цін супроводжувалася спадом виробництва і значним зростанням безробіття. (тільки за весну 1990 р. безробіття зросло в 2 рази - з 200 тис. чол. до 400 тис. чол.).
Залежність між інфляційним зростанням цін і скороченням безробіття була виведена в 1958 році англійським економістом А.Філіпсом. Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861-1956 рр. Він побудував криву, що відображає зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Теоретичну базу під розрахунок А.Філіпса подвів економіст Р.Ліпсі. В подальшому американські економісти П.Самуэльсон і Р.Солоу модифікували криву Філіпса, замінивши ставки заробітної плати на темпи росту товарних цін.
Р
U
Крива Філліпса
Де P - темп росту товарних цін;
U - рівень безробіття
Відзначимо заздалегідь, що залежність зниження (стабілізації) інфляції ціною зростання безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм (США, Великобританія, Польща, Угорщина і, схоже, СНД).
ДЕРЖАВНА СИСТЕМА АНТИІНФЛЯЦІЙНИХ МІР
Окреме підприємство, конкретний бізнес не може бороться з інфляцією. Подібна боротьба під силу тільки державі. У випадку окремого бізнесмена боротьба з інфляцією виглядає як "війна з вітряками". Отже, боротьба з інфляцією є задача макроекономічна. Перед урядом стає головне питання: або ліквідувати інфляцію шляхом радикальних мір, або адаптуватися до неї. Різноманітні країни вирішують цю дилему по-своєму. США, Великобританія активно борются з інфляцією, інші же країни розробляють комплекс адаптаційних державних заходів (індексація доходів, контроль зростання цін , тощо.). Отже, або пасивна адаптація до зростання цін через індексацію доходів населення, або активна стратегія ліквідації інфляції в ході спаду ділової активності і підсилення безробіття. Кожний з вище наведених шляхів має безліч варіантів.
Почнемо з адаптаційної політики. На поодинокому рівні індексація доходів здійснюється через колективний договір профспілки з асоціацією підприємців або з окремим підприємцем. Зростання заробітку ставиться в залежність від зростання інфляції. Так, в США 60% трудових контрактів конкретно і багатоваріантно застерігають зростання заробітку в залежності від темпу інфляції.
В Європі механізм антиінфляційної захищеності розповсюджений ще більше. Державне втручання і контроль за індексацією значно сильніше. Індексація ж доходів людей з фіксованою оплатою праці (для СНД - це 90 млн державних студентів, пенсіонерів, військових) має метою не погіршити їхнє положення в порівнянні з зайнятими в поодинокому секторі. У випадку різких, неочікуваних стрибків цін, на всі належні коефіцієнти індексації припадає частіше і швидше переглядати. Навіть при дуже високої (активній) адаптаційній політиці уряду відставання індексації від фактичного зростання цін є неминучим.
Політика доходів - одне з напрямків адаптаційної антиінфляційної боротьби. Історія знає багато її підваріантів. У 60 - 70-х рр. нашого сторіччя в Англії та інших країнах впроваджувалася політика "стоп-вперед", що виявилася неефективною в плані зниження інфляції. Стримування цін купувалося ціною зниження продуктивності і життєвого рівня населення.
Інша політика - контроль співвідношення цін і окладів (Скандинавскі країни, Нидерланди та ін.). Хоча в короткостроковому плані дещо отримується (Фінляндія 1967 - 1971 рр., США - 1951-1952 рр.), але довгостроково і ця політика не приживается.
Наступний варіант - державні рекомендуючі орієнтири встановлення цін і заробітної плати. Приклад - правління Кеннеді і Картера в США. Цього теж не вистачає надолго.
Найбільш радикальний і поки що популярний варіант - мінімізація державного втручання в гру ринкових факторів, посилена антимонопольними мірами. Подібна політика є своєрідне повернення до "невидимої руки" А.Смита.
Нажаль, жоден з перерахованих видів політики доходів не є ідеальним. Економісти зі світовим ім'ям визнають: до кінця 80-х рр. Не був знайдений жоден вид такої політики, що дозволить динамічно поєднувати помірне зростання цін і невисоке безробіття.
Пошук нових варіантів триває: в США надто популярна ідея вибіркового державного податкового заохочення тих фірм і профспілок, що помалішее інших підвищують ціну товару на добровільній основі. Переваги подібного підходу в тому, що в випадку його малої ефективності органи держуправління (центральні і місцеві) нічого не втрачають.
В основі більшості варіантів стратегії активної боротьби з інфляцією лежить так звана "компромісна теорія інфляції", в відповідності з якої зростання безробіття і зростання інфляції взаємоповязані. Це означає, що для зниження темпів інфляції треба збільшувати кількість безробітних.
В зв'язку з популярностью, "природністю" стихійного ринкового механізму застосовується забезпечення так званого природного рівня безробіття.
Природний рівень безробіття - той, при якому динамічно врівноважуються фактори впливу на зміни заробітної плати і цін. При ньому досягається помірна взаємна стабільність і цін, і заробітної плати. Природним такий рівень можна назвати ще і тому, що він досягається через природний для ринку механізм адаптації попиту до пропозиції: в випадку економічного спаду безробіття збільшується понад природний рівень і інфляція спадає. Таким Чином, в довгостроковому плані стабільне, помірне зростання інфляції можливе тільки після досягнення природного рівня зайнятості. Нажаль, в тимчасовому аспекті не ясно, скільки років необхідно економіці для адаптації до різноманітного роду економічних потрясінь для досягнення природного рівня зайнятості. При цьому не забудемо і про межі терпимості населення до економічних неурядиць.
Для стримування інфляції практичні в усіх країнах вимагається все більше і більше звільняти, тобто підвищувати природний рівень безробіття. Так, за останні 20 років цей рівень зріс для США, наприклад, з 4 до 7% працездатного населення.
Задаємося питанням: яку ціну заплатить наше суспільство за зниження рівня інфляції? Кількісні оцінки такі: для зниження інфляції на 1% безробіття повинна на протязі року бути на 2% вище свого природного рівня. За Законом Оукена це означає зниження реального ВНП на 4% нижче потенційного. Так, для США в 1985 р. Подібна втрата продукту склала 160 млрд.дол. Для СНД проблема необхідності платити безробіттям і недовиробництвом за зниження інфляції стояє особливо гостро. В будь-якому випадку, ніхто ще не довів, що звільнити людину для економіки вигідніше, ніж забезпечити його роботою і отримати в підсумку більше дефіцитного кінцевого продукту.
Висновки
В нинішній час інфляція - один з снайболісніших і небезпечних процесів, негативно впливає на фінанси, грошову і економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорций.
По своєму характеру, інтенсивності, проявам інфляція буває надто різноманітною. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, нагромадженням і споживанням тощо. В підсумку процес інфляції - в різноманітних його проявах - носить не випадковий характер, а надто сталий.
До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних доходів населення, знецінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості в створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками при падінні зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продовольчі товари, погіршення умов життя здебільшого у представників соціальних груп з твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, доходи яких формуються за рахунок держбюджету).
В країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися в якості невід'ємного елемента господарського механізму. Однак вона не подає серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються засоби обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції.
На відміну від заходу в України і інших країнах, здійснюючих перетворення господарського механізму, інфляційний процес развертається, як правило, в зростаючих темпах. Це надто незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається стримуванню і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджета, відємне сальдо зовнішньоторговельного балансу, зростаюча зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в звертанні).
Управління інфляцією подає найважливішу проблему грошово-кредитної і в цілому, економічної політики. Необхідно враховувати при цьому важкий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші фактори. При всій значимості скорочення державних видатків, поступового стиску грошової емісії вимагається проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарчої діяльності, зміна обмінного курсу національної валюти, проведення певних заходів по регулюванню цін і доходів.
Нормалізація грошового обороту і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, наполегливо і цілеспрямовано проводимых в життя.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Булатов А.С. Економіка. М.: Бек. 1996. Гл. 14
2. Жуков Є.Ф. Загальна теорія грошей і кредиту. М.: Банки і біржі. 1995.
3. Камаев В.Д. Економіка і бізнес. М.: вид-во МГТУ. 1993
4. Красавина Л.Н. Інфляція в умовах сучасного капіталізму. М.: Фінанси, 1980
5. Лившиц А.Я. Введення в ринкову економіку. М., 1991. Гл. 7, 8.
6. Маконнелл Д, Брю С. Экономикс. М.: 7. Республіка, 1993. Т. 1, 2.
7. Самуальсон П. Економіка. М.: Прогрес, 1964.
8. Хейне П. Економічний образ мислення. М.: Новини. 1991. Гл. 15, 22.
9. Чепурин М. Н. Курс економічної теорії. Киров.: АСА. 1995.
10. Макроэкономика (Частина II) Навчально-методична допомога ГАСБУ Москва 1994г.
11. Інфляція: причини і закономірності Вопр. Економіки. 1992. 2.
12. Сучасна інфляція: витоки, причини, протиріччя. М.: Мысль, 1980.
Комментариев нет:
Отправить комментарий