ПОШУК БЕЗРОБІТНИМ ПІДХОДЯЩОЇ РОБОТИ ТА ПРАЦЕВЛАШ-ТУВАННЯ

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги по безробіттю прий- мається центром зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєс-  трації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зай­нятості, номер і дата якого зазначається у КІТО.

З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, розмірі строки виплати допомоги по безробіттю, відкладення чи припинення ії виплати громадянин повинен ознайомитися під розписку в картці об­ліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи (тобто на 8-й день після реєстрації) особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Особи, яким виплата по безробіттю призначається згідно з пп. "б" п. 1 ст. 26 і пп. "а" п. 1 ст. 29 Закону України "Про зайнятість населен­ня", у тому числі й особи, що займалися підприємницькою або індиві­дуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню заробі­тну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скоро­ченням чисельності або штату без права на пенсію, — довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окла­ду та доплати за звання.

Серед незайнятого населення України багато громадян, які потре­бують со-   ціального захисту і стикаються з великими труднощами під час пошуку роботи. Обов'язок гуманної демократичної держави забез­печити надання додаткових гарантій щодо працевлаштування праце­здатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Для цих ка­тегорій громадян встановлені додаткові гарантії зайнятості.

У ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення" визначено такі категорії громадян, які потребують соціального захисту:

·         жінки, які мають дітей віком до шести років;

·      одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

·      молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх   школах,  професійно-технічних   закладах   освіту звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а також особи, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

·       особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років,
жінки — 53 років);

·         особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.

Порядок роботи місцевих державних адміністрацій, центрів зайня­тості щодо забезпечення додаткових гарантій працевлаштування цих ка­тегорій громадян визначено у Положенні про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаш­тування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 .

Броня — кількість робочих місць для обов'язкового працевлашту­вання громадян, які потребують соціального захисту.

Квота робочих місць — закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робо­чих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребу­ють соціального захисту.

З метою забезпечення додаткових гарантій щодо працевлаштуван­ня громадян, які потребують соціального захисту, місцеві державні ад­міністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах з чисельністю понад 20 осіб до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професі­ями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують со­ціального захисту. Квота робочих місць встановлюється щодо кожної категорії громадян, які потребують соціального захисту.

Під час підготовки пропозицій щодо величини броні та квоти робо­чих місць на підприємствах на наступний рік центри зайнятості по­винні проводити велику аналітичну та організаційну роботу.

Насамперед центри зайнятості разом із зацікавленими органами виз­начають очікувану чисельність громадян, які потребують соціального захисту в наступному році, а також вивчають можливості підприємств щодо працевлаштування цих категорій громадян. За місяць до внесен­ня на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення броні та квоти робочих місць доводяться до підприємств. Підприємства уточнюють перелік зазначених робочих місць і у двотижневий строк надсилають дані цен­трам зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адмініст­рації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств.

У разі відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують со­ціального захисту, у межах встановленої броні державна служба зай­нятості за кожну таку відмову стягує з підприємства штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі відмови підприємства від сплати штрафу до державного фонду сприяння зайнятості населення державна служба зайнятості вирішує питання про його стягнення в арбітражному суді.

Дуже важливим і для громадян, які користуються послугами дер­жавної служби зайнятості, і для працівників місцевих центрів зайня­тості є поняття "підходяща робота ". Саме це поняття визначає, на яку роботу може претендувати громадянин  залежно від причини звільнення з останнього місця роботи, освіти, досвіду роботи, тривалості пері­оду безробіття.

Поняття підходящої роботи міститься у ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення". Для громадян, які втратили роботу і заробіток Трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заро-  бітна плата повинна відпові­дати рівню, який особа мала за попередньою роботою, з урахуванням її середнього рівня, що був у галузі відповідної області за минулий місяць. Звичайно при цьому враховується становище на регіонально­му ринку праці, наявність вільних робочих місць. У ст. 7 Закону Украї­ни "Про зай- нятість населення" пояснюється, яка робота може вважа­тися підходящою для окремих категорій населення:

·         для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), - робота, яка потребує попередньої професіо­нальної підготовки або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки;

·         для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад 6 місяців, — робота за спеціальні­стю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання — інша оплачува­на робота за спорідненою професією (спеціальністю);

·         для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) по­над 6 місяців, — робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) можлива лише за умови попередньої перепідготовки чи підви­щення кваліфікації;

·         для громадян, які змінили професію (спеціальність) за направлен­ням державної служби зайнятості, — робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи.

У разі неможливості надання громадянину роботи за професією (спеціальніc- тю) протягом шести місяців безробіття служба зайнятості повинна запропонувати йому змінити професію (спеціальність) з ураху­ванням можливості навчання і потреб ринку праці у цій професії (спе­ціальності).

Працевлаштування — це система організаційних, економічних і правових заходів, спрямованих па забезпечення трудової зайнятості населення. Закон вимагає, щоб особи, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, активно сприяли своєму працевлаштуванню.

Це означає, що громадянину рекомендується відвідувати центр зайнятості у призначені дні й години, обов'язково маючи при собі паспорт і трудову книжку. Невідвідування безробітним центру зайнятості більше місяця без поважних причин (з дня останнього встановленого строку для відвідування центру зайнятості) може призвести до зняття з обліку.

Одержавши направлення на роботу, громадянин повинен терміново відвідати підприємство — в той самий або на наступний день. Несвоє­часне відвідування підприємства розцінюється як несприяння своєму працевлаштуванню. Корінці направлень роботу громадянин зобо­в'язаний повернути працівникові центру зайнятості при наступному відвідуванні з обов'язковою відміткою кадрової служби про результа­ти відвідування. Порушення цих вимог призводить до відповідних санкцій, передбачених законодавством.

Світовий досвід свідчить, що кожна держава постійно турбується про захист свого ринку праці від неорганізованого припливу інозем­ної робочої сили. Ці питання займають важливе місце в багатьох уго­дах, укладених Україною з зарубіжними державами.

Відповідно до встановленого законодавством України порядку оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні Міністерство праці України наказом від 5 травня 1993 р. № 27 затвер­дило Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволу на працевлаштування в Україні (зі змінами, вне­сеними наказами Міністерства праці України від 9 вересня 1996 р. № 73 та від 22 травня 1997 р. № 42).

Дозвіл на працевлаштування надається іноземному громадянину та особі без громадянства, які мають намір зайнятися в Україні трудовою діяльністю або проходитимуть професійне навчання чи підвищувати­муть кваліфікацію із залученням до роботи (стажування) або прибули на основі контрактів, укладених між українськими та зарубіжними суб'єктами господарської діяльності.

Дозвіл на працевлаштування є підставою для видачі іноземному громадянину візи на в'їзд в Україну.

Дозвіл на працевлаштування оформлюється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України або його дозволу центром зайнятості Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на зазначеному підприємстві (в установі, організації) на певній посаді (за фахом).

Заяву про видачу дозволу на використання праці іноземних громадян погоджену з місцевим центром зайнятості, подають українські підприємства, установи та організації незалежно від форм власності а іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України. У заяві довільної форми слід обгрунтувати необхідність ви­користання праці іноземних громадян і можливість створення для них необхідних умов перебування та діяльності. До заяви додаються:

·         копія контракту між іноземними та українськими суб'єктами госпо-дарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг;

·         копія статуту;

·         копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господар­ської діяльності;

·         список іноземних громадян із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;

·         квитанція про перерахування коштів за розгляд заяви (по десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за оформлення кожного дозволу).

Дозвіл на працевлаштування видається, як правило, на строк до одного року. Строк його дії може бути подовжений. Максимальний строк безперервного перебування іноземного громадянина в Україні з метою працевлаштування не повинен перевищувати чотирьох років. Після перерви, яка має бути не менше 6 місяців, іноземний громадянин може знов одержати дозвіл на працевлаштування в Україні у встанов­леному порядку.

ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ТА ПЕРЕРЕЄСТРВЦІЇ ГРОМАДЯН ЯК ТАКИХ, ЩО ШУКАЮТЬ РОБОТУ, БЕЗРОБІТНИХ

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісни- цтвом чи у вільний від роботи час. Усі ці по­слуги державна служба зайнятості надає безкоштовно.

Відповідно до останньої редакції Закону України "Про зайнятість населення" Кабінет Міністрів України постановою від 27 квітня 1998 р. № 578 затвердив важливий документ, яким державна служба зайня­тості керується у своїй діяль- ності, — Положення про порядок реєст­рації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надан­ня матеріальної допомоги в період професійної підготовки та пере­підготовки (далі — Положення про реєстрацію).

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце робо­ти, працев-  лаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку в місцевому центрі зайнятості. Під час прийому таких громадян праців­ник державної служби зайнятості проводить консультацію з цих пи­тань і робить відповідні записи у спеціальній картці консультації.

Незайняті громадяни (у тому числі особи, які доглядають за інва­лідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пен­сіонером, який за висновком медичного закладу потребує стороннього догляду), інваліди та пенсіонери, які звертаються до державної служ­би зайнятості за сприянням у працев- лаштуванні, підлягають реєст­рації у цій службі. Під час реєстрації кожна особа самостійно або із за­стосуванням автоматизованої системи за допомогою працівника державної служби зайнятості заповнює картку персонального обліку (далі – КПО) громадянина, який шукає роботу (безробітного), і особистим підписом підтверджує достовірність внесених до неї даних та
ознайомлюється зі спеціальною пам'яткою про права й обов'язки гро­-
мадян, які звернулися до державної служби зайнятості.

 У разі, коли громадяни без поважних причин своєчасно не зареєструвалися у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, вони втрача­ють пільги, передбачені п. 1 ст. 26 зазначеного Закону, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюється на підставі ст. 26 і 29 цього ж Закону як громадянам, зареєстрованим на загальних підставах.

Громадяни України, які працювали за кордоном, у тому числі у країнах СНД, у державній службі зайнятості реєструються як такі, що шукають роботу, на загальних підставах незалежно від причини звільнення.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Семиденний строк підбору підходящої роботи починається з дня реєстрації громадянина як тако­го, що шукає роботу.

Якщо громадянин у період пошуку роботи не відвідував центр зай­нятості у призначені дні через хворобу або з інших поважних причин, то строк підбору підходящої роботи відповідно продовжується, а він повинен звернутися до центру зайнятості на наступний день після хво­роби чи іншої поважної причини.

Громадяни, які зареєстровані у державній службі зайнятості згідно з п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи у період пошуку роботи, втра­чають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Громадяни, які зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, на загальних підставах і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробіт­ними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом шести місяців нада­ються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

ПІДГОТОВКА ,ПЕРЕПІДГОТОВКА ТА ПІДВИ ЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НЕЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ

У ст. 24 Закону України “Про зайнятість населення” чітко визначаються випадки, коли може здійснюватись професійна підготовка осіб, що зареєстровані у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і без­робітні:

•     неможливість підібрати підходящу роботу через відсутність не­обхідної професійної кваліфікації;

•     необхідність змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю робо­ти, яка відповідає професійним навичкам;

•     у разі втрати здатності виконувати роботу за попередньою про­фесією;

•     пошук роботи вперше і відсутність професії (спеціальності).

З метою забезпечення єдиного науково-методичного підходу до ре­алізації політики у сфері професійного навчання незайнятого населен­ня, об'єднання зусиль усіх зацікавлених відомств і організацій Кабінет Міністрів України постановою від 1 лютого 1996 р. №150 ухвалив Концепцію професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення.

На основі узагальнення досвіду та вивчення літературних дже­рел вітчизняних і зарубіжних спеціалістів в Україні створена струк­турно-змістова модель професійної освіти, на підставі якої здійсню­ються програми підготовки та перепідготовки працівників (ППП).

Незайняте населення, особливо вивільнені працівники і безробітні, які довгий час не працюють, має певні специфічні якості внаслідок пе­реживань, пов'язаних із втратою роботи і неможливістю реалізуватися як професіонал, що потребує здійснення психореабілітаційних заходів, удосконалення роботи з профорієнтації, індивідуального визначення профілю формування психологічної готовності громадян до навчання та праці за новообраною професією.

Професійне навчання незайнятого населення покликане сприяти ефективному використанню трудового потенціалу особи, підвищенню її соціальної та професійної мобільності, бути засобом профілактики масового безробіття, відігравати важливу роль у підготовці кадрів для структурної та технологічної перебудови галузей економіки, сти­мулювати пошук незайнятим громадянином найефективніших шляхів підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, інтелектуальної та трудової незалежності.

    Основна мета професійного навчання незайнятих громадян — сприти їхньому працевлаштуванню завдяки отриманню професії (спеціальності) або підвищенню кваліфікації та конкурентоспроможності на ринку праці.

      В основу професійного навчання незайнятого населення покладено такі принципи:

•     добровільність професійного навчання;

•     відповідність професійного навчання незайнятого населення державним вимогам;

•     зв'язок професійного навчання з процесами ринкових перетво­рень, розвитком різних форм власності та господарювання, ре­структуризацією економіки та зайнятості населення;

•     орієнтація незайнятого населення на перспективні сфери трудо­вої діяльності згідно з попитом на ринку праці;

•     диференційований підхід до різних соціальних груп незайнятого населення;

•     упровадження модульної системи професійного навчання з вико­ристанням індивідуального підходу до кожної особи;

•     децентралізація управління професійною освітою незайнятих громадян;

•     взаємозв'язок професійного навчання незайнятого населення із загальною системою безперервної професійної освіти.

Згідно з концепцією професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення професійне навчання цих громадян здійснюється у порівняно короткі терміни з урахуванням наявного життєвого, професійного досвіду і психічного стану. Макси­мальний термін навчання — до одного року. В окремих випадках цей термін може бути подовжений державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством освіти і науки України до півтора року. Проте обме­жені фінансові ресурси державної служби зайнятості не дають змоги скористатися цією можливістю.

Порядок комплектування навчальних груп і терміни навчання виз­начені в Положенні про організацію професійної підготовки, підви­щення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і не­зайнятого населення, затвердженому наказом Міністерства праці Ук­раїни від 30 червня 1994 р. № 36/206.

Професійне навчання громадян, що зареєстровані в місцевих цент­рах зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, організовується Державною службою зайнятості на договірній основі в навчальних зак­ладах, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від рівня їх підпорядкованості, діяльність яких пов'язана з наданням послуг для одержання професійної освіти, підготовкою спеціалістів різних рівнів кваліфікації, а також у навчальних закладах держаної служби зайнятості. Ці навчальні заклади (установи, організації) повинні мати спеціальні дозволи (ліцензії), які видаються у встановленому порядку.

Для професійного навчання незайнятого населення застосовують такі його види:

•     підготовка робітників — для осіб, які не мають професії й будуть набувати її вперше;

•     підготовка робітників і фахівців з вищою освітою—для осіб, які виявили бажання перекваліфікуватися з метою наступного пра­цевлаштування за набутою новою професією (спеціальністю);

•     підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою з метою удосконалення знань, умінь і навичок за наявними у них професіями (спе-ціальностями), оволодіння новими функціональ­ними обов'язками і особливостями майбутньої трудової діяль­ності в умовах ринкових відносин, зокрема вивчення основ підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо.

     Громадяни, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шу-кають роботу, безробітні і потребують професійної підготовки або перепідго- товки, проходять професійне консультування з метою оз­найомлення з потребами ринку робочої сили, вимогами до працівника та рівня кваліфікації, можливостями та умовами навчання. З особами, які направляються на професійне нав- чання, місцеві центри зайнятості укладають відповідні договори та видають направлення на навчання. Професійне навчання працівників може організовуватись за курсо­вою або індивідуальною формами навчання, а перепідготовка фахівців з вищою освітою — лише за курсовою. При курсовій формі навчання групи комплектуються в кількості 25-30 осіб, але не менше 7 осіб для робітничих професій і 10 — для фахівців з вищою освітою із осіб, які навчаються за однією професією (спеціальністю).

Рівень охоплення незайнятого населення професійним навчанням залишається досить невисоким. Наприклад, у 2000 р. на професійне навчання було направлено лише 137,2 тис. осіб, або 5 % чисельності громадян, які звернулись до служби зайнятості по допомогу у праце­влаштуванні. У територіальному розрізі даний показник коливався у 2000 р. від 3,7 % у Закарпатській області до 14,9 % у м. Києві, що свідчить про неоднакове ставлення служб зайнятості до професійного навчання незайнятого населення. Кількість громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості у 2000 р. і проходили професійне на­вчання, скоротилась до 5 %  проти 6,5 % у 1993 р.

 Терміни професійної підготовки нових робітників (тих, хто на­вчається вперше) установлюються до 6 місяців, а з складних про­фесій — до 10 місяців.

При перепідготовці робітників (тих, хто виявив бажання змінити про­фесію) тер-   міни навчання не повинні бути меншими від половини строків, установлених для підготовки нових робітників. При цьому враховуються професійний рівень осіб,  які навчатимуться, їх практичний досвід.

Терміни навчання при підвищенні кваліфікації робітників з метою при­своєння їм вищої кваліфікації (тарифного розряду, класу, категорії) уста­новлюється від 1 до 3 місяців залежно від складності професії.

Терміни підвищення кваліфікації робітників на курсах цільового при­значення (якщо для роботи на робочих місцях необхідно вивчити та ос­воїти нову техніку, обладнання, технологічні процеси, пов'язані з по­кращенням якості продукції тощо) установлюються не менше 20 годин.

Тривалість часу на перепідготовку незайнятих громадян з вищою освітою становить для молодших спеціалістів не менше 850 аудиторних годин, спеціалістів — не менше 1200.

Тривалість підвищення кваліфікації фахівців з вищою освітою встанов-люється з урахуванням мети і складності навчання, категорії та професійної кваліфікації слухачів: короткострокове — від 20 до 72 годин, довгострокове -від 72 до 432 годин.

У всіх випадках установлюється тижневе навантаження на слухача не менше 36 годин.

Період професійного навчання громадянина зараховується в його трудовий стаж. Відповідний запис вноситься до трудової книжки на­вчальним закладом у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про зайнятість населення" громадянам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в орга­нізації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбов­цям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням чисель­ності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і безробітних, у період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допо­мога в розмірі 75 % їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в на­родному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

     Громадянам, які зареєстровані в державній службі зайнятості на за­гальних підставах або які вперше шукають роботу чи тривалий час (більше шести місяців) не працюють, або закінчили навчання у професій­но-технічних і вищих       закладах освіти чи звільнилися зі строкової військо­вої або альтернативної (не-  військової) служби, зареєстрованим у дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, у пе­ріод професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї кате­горії громадян (ст. 28, 29 Закону України "Про зайнятість населення").

Управління системою професійного навчання незайнятого населен­ня здійснюється Міністерством праці та соціальної політики України і Міністерством освіти і науки України. Організаційна структура цієї системи включає Державний центр зайнятості, місцеві центри зайня­тості та відповідні відділи у цих центрах.

Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики забезпечує через свої органи на місцях організацію професійного навчання незайнятого населення, здійснює контроль і координацію ро­боти органів державної служби зайнятості в цьому напрямку, визначає пріоритетні напрями професійного навчання незайнятого населення, забезпечує місцеві центри зайнятості необхідними методичними, аналі­тичними, інформаційними та іншими матеріалами.

Кримський республіканський, обласні, Київський і Севастопольсь­кий міські центри зайнятості забезпечують реалізацію у регіонах дер­жавної політики у сфері професійного навчання незайнятого населен­ня, здійснюють фінансове забезпечення навчального процесу. Безпосе­редню організацію професійного нав- чання вивільнених працівників і незайнятого населення в регіонах здійснюють відповідні відділи центрів зайнятості. Вони планують та організовують заходи, пов'язані з професійним навчанням незайнятого населення з урахуванням поточ­ної та додаткової потреби регіонів у робітничих кадрах і спеціалістах, наявних фінансових ресурсів, професійних інтересів, нахилів, здібнос­тей та стану здо-ров'я громадян, можливостей навчальних закладів, підприємств, установ і організацій, де буде здійснюватися навчання, та їх матеріально-технічного, кадрового і методичного забезпечення, контролюють виконання навчальних планів і програм, відвідування слухачами занять, здійснюють підвищення кваліфікації спеціалістів місцевих центрів зайнятості, які займаються питаннями професійного навчання незайнятого населення, надають методичну допомогу місце­вим центрам зайнятості, ведуть відповідну статистичну звітність.

Місцеві центри зайнятості, крім Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайня­тості, визначають поточну та перспективну потребу в кадрах за про­фесією і кваліфікацією і на цій основі здійснюють практичну роботу з відбору та направлення громадян на професійне навчання. Організо­вують (у разі делегування їм відповідних функцій) безпосередньо це навчання на підставі укладених ними за попереднім погодженням з об­ласним центром зайнятості договору з навчальними закладами та підприємствами, що розташовані на їх території, займаються праце­влаштуванням громадян, які закінчили професійне навчання.

На власній навчальній базі державна служба зайнятості здійснює професійне навчання незайнятого населення для задоволення поточних потреб регіону в кадрах за рідкісними професіями, які матимуть обме­жений попит в регіонах або в яких буде гостра потреба у зв'язку зі структурною та технологічною перебудовою виробництва і підготовка за якими в інших навчальних закладах регіону не здійснюється, а та­кож підвищення кваліфікації працівників місцевих центрів зай- нятості.

Професійне навчання громадян, які зареєстровані у службі зайня­тості як такі, що шукають роботу, здійснюється за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

У випадках, коли професійне навчання проходить громадянин, який за попереднім місцем роботи протягом двох років до вивільнення не мав змоги підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну про­фесію, витрати компенсуються за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено цього працівника (ч. 2 п. 4 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення").

Підприємства, установи та організації, що зареєстровані в дер­жавній службі зайнятості як платники збору до Державного фонду сприяння зайнятості населення, а з 2000 р. до Фонду загальнообов'яз­кового державного соціального страхування, згідно зі ст. 19 та 26 За­кону України "Про зайнятість населення" мають право на компенса­цію до 50 % витрат:

-      на перепідготовку  працівників, які підлягають скороченню у зв'яз­ку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх праце­влаштування на цьому підприємстві, в установі, організації;

-      на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільне­них з інших підприємств, установ, організацій, які були зареєстро­вані центром  зай-    нятості відповідно до ст. 26 зазначеного Закону.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики Ук­раїни від 19 жовтня 1999 р. №185 з 1 січня 2000 р. введено в дію поря­док, згідно з яким для розгляду і вирішення питання про компенсацію цих витрат підприємства, установи, організації у місячний термін з дня працевлаштування або переведення на іншу роботу за набутою про­фесією (спеціальністю) громадян, які закінчили  навчання, повинні по­дати заяву (у довільній формі) з усіма необхідними документами до центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласного, Київсько­го і Севастопольського міських центрів зайнятості, яка передається до регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості населення.

Рішення про розмір компенсації або відмову про її виплату, джерела фінансування приймаються регіональними державними адміністраціями та органами міс- цевого самоврядування за поданням координаційних ко­мітетів сприяння зайнятості. У разі компенсації цих витрат за рахунок Державного фонду сприяння   зайнятості населення вона здійснюється в межах коштів, передбачених на ці цілі в кошторисах центрів зайнятості відповідно до регіональних програм зайнятості населення.

З метою підвищення ефективності професійного навчання, введення в навчальний процес гнучких програмних технологій, індивідуалізації навчальних програм з урахуванням наявних знань та вмінь слухачів впроваджується модульна система професійного навчання. Положення про організацію професійного нав- чання незайнятого населення за мо­дульною системою затверджено наказом Міністерства праці та со­ціальної політики України і Міністерства освіти і науки України від 8 липня 1999 р. №113/247.

Модульна система професійного навчання — це гнучка іннова­ційна педагогічна технологія організації навчального процесу у професійно-технічних навчальних закладах, що грунтується на інди­відуалізованому підході до освоєння модулів трудових навичок осо­бистістю у визначеній професії за індивідуальними навчальними про­грамами.

   Модуль трудових навичок — це опис роботи в рамках виробничо­го завдання чи професії (спеціальності), виражений у вигляді модуль­них блоків.

Модульний блок — це логічно довершена, прийнятна частина робо­ти в рамках виробничого завдання, професії (спеціальності) чи сфери діяльності з чітко виз- наченим початком та закінченням.

На першому етапі організації навчального процесу за модульною системою у навчальному закладі проводиться тестування слухачів з метою виявлення базового рівня їхніх знань та вмінь за професією. За результатами тестування для кожного слухача розробляється індиві­дуальна модульна навчальна програма, за якою і здійснюється на­вчання. Термін навчання для кожного слухача виз- начається інди­відуально.

Професійне навчання за модульною системою здійснюється в на­вчальних групах, кількість слухачів у яких на початок навчання ста­новить щонайбільше 15 і щонайменше 7 осіб. До викладацької роботи за модульною системою залучаються педагогічні працівники з вищою освітою та практичним досвідом педагогічної роботи не менше трьох років, які пройшли підвищення кваліфікації з методики модульного професійного навчання і одержали сертифікат установленого зразка.

За участю Державного центру зайнятості Міністерства праці та со­ціальної політики України, а також навчальних закладів освіти триває робота із запровад- ження модульного навчання для дорослого незайнято­го населення. Так, у 1998 р. було розроблено 815 навчальних елементів (навчальних посібників) модульних програм за методикою Міжнародної організації праці, а у 2001 р. їх кількість значно зросла і перевищила 1000. Наприкінці жовтня 2000 р. у Києві відбувся міжнародний   семінар з питань перепідготовки робочої сили з використанням модульних технологій професійного навчання, організатором якого були МОП, ПРООН та Міністерство праці України. Представники понад десяти країн світу ознайомилися з досвідом України, його визнано успішним і рекомендовано для запровадження в усіх країнах Східної Європи.

Державна служба зайнятості надає такі профорієнтаційні послуги: інформує щодо змісту професій і спеціальностей та умов успішного оволодіння ними, допомагає у виборі виду професійної діяльності, що найбільше відповідає здібностям особистості, стану її здоров'я, вимо­гам ринку праці, спонукає безробітних до самостійного пошуку робо­ти та працевлаштування, індивідуальної трудової діяльності і роботи у сфері малого та середнього бізнесу. Загальна чисельність осіб, які в 1991-2000 рр. та протягом 2002 р. скористалися профорієнтаційними послугами, становила 7,7 млн чоловік.

Останніми роками попит на навчання перевищує можливості дер­жавної служби зайнятості. Доказом цього є різниця між кількістю осіб, які виявили бажання навчатися, і кількістю осіб, які розпочали навчання. Слід відзначити, що останніми роками кількість громадян, які навчаються за направленням служби зайнятості, невпинно зрос­тає. Початкове професійне навчання здобувають 30 % осіб, які на­вчаються, і має тенденцію до спаду; 5 % становлять особи, що підви­щують кваліфікацію; 65 % — це особи, професія (спеціальність) яких втратила попит, вони проходять курси пере-   навчання, щоб здобути іншу професію.

У 1998 р. чисельність осіб, охоплених профнавчанням, становила 105,2 тис., тобто збільшилась удвічі (у Волинській, Донецькій, Пол­тавській, Львівській областях,          м. Севастополі — у 3,1 — 3,7 раза). Про­фесійна підготовка та перепідготовка здійснювалася за 212 професіями та спеціальностями (у 1997 р. — за 167). Розширюються заходи щодо збільшення обсягів підготовки незайнятих громадян для зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема закінчився експеримент зі ство­рення 9 бізнес-інкубаторів, у яких проводилось навчання за напрямом "менеджер малого бізнесу". У багатьох регіонах служби зайнятості активно співпрацюють з кадровими службами підприємств, установ і організацій при розробці програми підготовки кадрів під конкретні робочі місця.